.

 

 FilesFor.com - Рефераты, курсовые, дипломные + законодательство УКРАИНЫ


Украинская Баннерная Сеть

Украинская Баннерная Сеть

Украинская Баннерная Сеть

Украинская Баннерная Сеть
Loading
143

 

Договір про запровадження Конституції для Європи

                          (2003/C169/01)

 

 

                                      УХВАЛИВ

                                      консенсусом Європейський

                                      Конвент

                                      13 червня та 10 липня

                                      2003 року

 

                                      Подано

                                      Голові Європейської Ради

                                      в Римі

                                      18 липня 2003 року

 

ПЕРЕДМОВА

до частин I та II проекту Договору про запровадження Конституції для Європи, що його подано на зустрічі Європейської Ради в Салоніках 20 червня 2003 року

Констатуючи, що надходить вирішальний момент буття Європейського Союзу, Європейська Рада 14 та 15 грудня 2001 року на зустрічі в Лакені (Бельгія) скликала Європейський Конвент щодо майбутнього Європи.

Конвент мав завдання розробити пропозиції з трьох питань: як наблизити громадян до європейського задуму та європейських інституцій; як структурувати політичне життя та європейський політичний простір у розширеному Союзі; як зробити Союз стабілізаційним чинником та взірцем у новому світовому порядку.

Конвент відповів на питання, порушені в Лакенській декларації, так:

- запропонував досконалішу модель поділу компетенцій Союзу та держав-членів;

- порекомендував злиття Установчих договорів та надання Союзові правосуб’єктності;

- розробив спрощені механізми діяльності Союзу;

- запропонував заходи, спрямовані на зміцнення демократії, підвищення прозорості та ефективності в Європейському Союзі, зокрема через посилення ролі національних парламентів у легітимації європейського устрою, спрощення процедури виробляння рішень та прозоріше й зрозуміліше функціювання європейських інституцій;

- розробив належні заходи, щоб удосконалити структуру та посилити роль кожної з трьох інституцій Союзу, зокрема з огляду на наслідки розширення.

У Лакенській декларації порушено також питання, чи прокладе спрощення та реорганізація Установчих договорів шлях до ухвалення конституційного тексту. Підсумком роботи Конвенту є проект Договору про запровадження Конституції для Європи, щодо якого досягнуто широкого консенсусу на пленарному засіданні 13 червня 2003 року.

Сьогодні, 20 червня 2003 року, на зустрічі Європейської Ради в Салоніках, ми маємо честь від імені Європейського Конвенту представити цей текст, який, сподіваємося, становитиме основу майбутнього Договору про запровадження Конституції для Європи.

Валері Жіскар д’Естен Президент Конвенту

Джуліано Амато Жан-Люк Деен Віце-президент Віце-президент

ДОГОВІР ПРО ЗАПРОВАДЖЕННЯ КОНСТИТУЦІЇ ДЛЯ ЄВРОПИ

                             (проект)

 

ПРЕАМБУЛА

                                Наш політичний устрій... називають

                                демократією, бо влада належить не

                                меншості, а переважній більшості.

 

                                                   Тукідид, II, 37

 

Свідомі того, що Європа є континентом, що його мешканці, від прадавніх часів поступово залюднюючи його терени, створили цивілізацію, виплекали впродовж століть вартості, що є підвалинами гуманізму: рівність людей, свободу, шанування розуму,

Дістаючи натхнення від культурного, релігійного та гуманістичного надбання Європи, що його вартості, досі притаманні європейській спадщині, заклали в житті суспільства центральне місце людини, її права, що є непорушними і невідчужними, та шану до права,

Певні, що об’єднана Європа прагне й далі прямувати шляхом цивілізації, поступу та розквіту заради добра всіх мешканців, зокрема найслабших і найзнедоленіших; що вона прагне й надалі бути континентом, відкритим до культури, освіти та соціального прогресу; що вона прагне поглибити демократичність та прозорість суспільного життя, прагне миру, справедливості й солідарності в цілому світі,

Упевнені, що, пишаючися своєю властивою національною ідентичністю та історією, народи Європи водночас рішуче прагнуть подолати те, що роз’єднувало їх здавна, і в дедалі ближчому єднанні кувати спільну долю,

Упевнені, що Європа, “об’єднана в своєму розмаїтті”, надає унікальну змогу, шануючи права кожної людини й усвідомлюючи свою відповідальність перед майбутніми поколіннями та Землею, провадити цю величну справу, що зробить Європу винятковим простором людської надії,

Вдячні членам Європейського Конвенту, що підготували цю Конституцію від імені громадян та держав Європи,

     [обмінявшися вірчими   грамотами,   які  визнано  чинними  та

виконаними в належній формі, погодилися про таке:]

 

ЧАСТИНА I

РОЗДІЛ I ОЗНАЧЕННЯ ТА МЕТА СОЮЗУ

Стаття 1 Заснування Союзу

1. Згідно з волею громадян та держав Європи будувати спільне майбутнє, ця Конституція засновує Європейський Союз, що йому держави-члени надають повноваження заради досягнення спільної мети. Союз координує політики держав-членів, спрямовані на досягнення цієї мети, та у спосіб дії Спільноти здійснює повноваження, що надали йому держави-члени.

2. Союз відкритий усім європейським державам, які шанують його вартості й віддані справі спільного їх поширювання.

Стаття 2 Вартості Союзу

Союз засновано на вартостях шани до людської гідності, свободи, демократії, рівності, верховенства права (1) та шанування прав людини. Ці вартості є спільними для всіх держав-членів у суспільстві, де панують плюралізм, толерантність, справедливість, солідарність та недискримінація.

_______________

(1) В англійському тексті — rule of law, у французькому тексті, що його власне підготував Конвент, — de droit, буквальний український відповідник якого “правова держава”, в німецькому тексті — Rechtsstaat, що також перекладається українською як “правова держава” (прим. пер.).

Стаття 3 Мета Союзу

1. Мета Союзу — плекати мир, свої вартості та добробут своїх народів.

2. Союз надає своїм громадянам простір свободи, безпеки й справедливості без внутрішніх кордонів та єдиний ринок з вільною й неспотвореною конкуренцією.

3. Союз працює заради стабільного розвитку Європи, на грунті збалансованого економічного зростання, конкурентоспроможної соціальної ринкової економіки, спрямованої на цілковиту зайнятість та соціальний поступ, з високим рівнем захисту та дедалі кращим станом довкілля. Союз сприяє науковому та технічному прогресові.

Союз бореться проти соціального вилучання й дискримінації, забезпечує соціальну справедливість та захист, рівність жінок і чоловіків, солідарність поколінь, захист прав дитини.

Союз сприяє економічному, соціальному й територіальному згуртуванню та зміцнюванню солідарності держав-членів.

Союз шанує своє багате культурне та мовне розмаїття й забезпечує захист і дальше збагачування культурної спадщини Європи.

4. У стосунках з іншим світом Союз плекає та поширює свої вартості та інтереси. Він підтримує мир, безпеку та стабільний розвиток планети, солідарність і взаємне шанування народів, вільну та справедливу торгівлю, викорінення злиденності та захист прав людини, зокрема прав дитини, а також суворе дотримування й розвиток міжнародного права, зокрема шанування принципів Статуту ООН.

5. Цієї мети належить досягати прийнятними засобами залежно від обсягу компетенцій, що їх надає Союзові Конституція.

Стаття 4 Засадничі свободи та недискримінація

1. Союз гарантує вільне пересування людей, товарів, послуг і капіталу та свободу підприємницької діяльності в межах Союзу згідно з положеннями Конституції.

2. У сфері застосування Конституції, без порушення окремих її положень, заборонено будь-яку дискримінацію на підставі державної належності.

Стаття 5 Відносини між Союзом та державами-членами

1. Союз шанує національну ідентичність держав-членів, властиву їхнім засадничим політичним та конституційним структурам, включно з регіональним та місцевим самоврядуванням. Союз шанує суттєві функції держави, зокрема забезпечувати територіальну цілість держави, підтримувати правопорядок та захищати внутрішню безпеку.

2. Дотримуючися принципу сумлінної співпраці, Союз та держави-члени з цілковитою взаємоповагою допомагають одне одному виконувати завдання, що випливають з Конституції.

Держави-члени сприяють виконанню завдань Союзу й утримуються від будь-яких дій, що можуть загрожувати досягненню мети, сформульованої в Конституції.

Стаття 6 Правосуб’єктність

Союз є суб’єктом права.

РОЗДІЛ II ЗАСАДНИЧІ ПРАВА ТА ГРОМАДЯНСТВО СОЮЗУ

Стаття 7 Засадничі права

1. Союз визнає права, свободи та принципи, закладені в Хартії засадничих прав, що становить Частину II Конституції.

2. Союз прагне приєднатися до Європейської конвенції про захист прав людини та засадничих свобод. Це приєднання не впливає на повноваження Союзу, як їх визначено в Конституції.

3. Загальними принципами права Союзу є засадничі права, що їх гарантує Європейська конвенція про захист прав людини та засадничих свобод і що випливають з конституційних традицій, спільних для держав-членів.

Стаття 8 Громадянство Союзу

1. Громадянкою чи громадянином Союзу є кожен, хто має громадянство однієї з держав-членів. Громадянство Союзу є додатковим до національного громадянства, не заступаючи його.

2. Громадянки і громадяни Союзу мають права та обов’язки, що їх надає Конституція. Вони мають:

- право вільно пересуватися та перебувати на території держав-членів;

- право обирати та бути обраними на виборах до Європейського Парламенту та місцевих виборах на території держави-члена, де вони перебувають, на однакових умовах з громадянами цієї держави;

- право користуватися на території третьої країни, де немає представництва держави-члена, громадянами якої вони є, захистом дипломатичних та консульських органів будь-якої держави-члена Союзу на однакових умовах з громадянами цієї держави;

- право подавати петиції до Європейського Парламенту, скаржитися Європейському омбудсманові, звертатися до інституцій та дорадчих органів Союзу будь-якою мовою Конституції та отримувати відповідь тією самою мовою.

3. Ці права належить здійснювати згідно з умовами та обмеженнями, що їх визначено в Конституції та заходах, ухвалених на її виконання.

РОЗДІЛ III КОМПЕТЕНЦІЇ СОЮЗУ

Стаття 9 Засадничі принципи

1. Межі компетенцій Союзу визначає принцип надавання компетенцій. Союз здійснює свої компетенції згідно з принципами субсидіарності та пропорційності.

2. Згідно з принципом надавання компетенцій, Союзові належить діяти в межах компетенцій, що їх за Конституцією надають йому держави-члени заради досягнення сформульованої в Конституції мети. Компетенції, що їх не надано Союзові за Конституцією, залишаються за державами-членами.

3. Згідно з принципом субсидіарності, у сферах поза межами його виключної компетенції Союзові належить діяти лише тоді й у такому обсязі, коли держави-члени не можуть досягти мети запланованого заходу на центральному, регіональному чи місцевому рівнях, натомість це краще здійснити на рівні Союзу з огляду на масштаби чи результати запропонованих заходів.

Інституціям Союзу належить застосовувати принцип субсидіарності згідно з Протоколом про застосування принципів субсидіарності та пропорційності, що його додано до Конституції. Національні парламенти забезпечують дотримання принципу субсидіарності згідно з процедурою, сформульованою в цьому Протоколі.

4. Згідно з принципом пропорційності, заходам Союзу за змістом та формою не належить виходити за межі того, чого потребує досягнення мети Конституції.

Інституціям належить застосовувати принцип пропорційності згідно з Протоколом, зазначеним у частині третій.

Стаття 10 Право Союзу

1. Конституція та правові акти, що їх ухвалили інституції Союзу, здійснюючи надані йому компетенції, мають примат над правом держав-членів.

2. Держави-члени вживають усіх можливих заходів, загальних чи спеціальних, аби забезпечити виконання зобов’язань, що випливають з Конституції чи актів інституцій Союзу.

Стаття 11 Категорії компетенцій

1. Коли Конституція надає Союзові виключну компетенцію в певній сфері, лише Союз може здійснювати законодавчу діяльність та ухвалювати юридично обов’язкові акти; держави-члени мають право діяти в цій сфері самостійно, лише якщо вони отримали від Союзу належні повноваження, чи щоб виконати правові акти, що їх ухвалив Союз.

2. Коли Конституція надає Союзові спільну з державами-членами компетенцію в певній сфері, тоді і Союз, і держави-члени мають право здійснювати законодавчу діяльність і ухвалювати юридично обов’язкові акти в цій сфері. Держави-члени застосовують свої компетенції в обсязі, в якому Союз не застосував чи вирішив припинити застосування своїх компетенцій.

3. Союзові належить компетенція сприяти економічним політикам та політикам зайнятості держав-членів і координувати їх.

4. Союзові належить компетенція розробляти та здійснювати спільну зовнішню та безпекову політику, включно з поступовим формуванням спільної оборонної політики.

5. У певних сферах і згідно з умовами, закладеними в Конституції, Союзові належить компетенція вживати заходів, що підтримують, координують і доповнюють дії держав-членів, не заступаючи їхніх компетенцій у цих сферах.

6. Обсяг та умови здійснювання компетенцій Союзу в кожній сфері визначено окремими положеннями Частини III.

Стаття 12 Виключна компетенція

1. Союзові належить виключна компетенція встановлювати правила конкуренції, потрібні для функціювання внутрішнього ринку, а також у таких сферах:

- грошово-кредитна політика — для держав-членів, що запровадили євро,

- спільна торговельна політика,

- митний союз,

- збереження морських біологічних ресурсів у рамках спільної політики у сфері рибальства.

2. Союзові належить виключна компетенція укладати міжнародні угоди, якщо укладення такої угоди обумовлене законодавчим актом Союзу, потрібне для здійснення Союзом своєї внутрішньої компетенції чи має вплив на внутрішній акт Союзу.

Стаття 13 Сфери спільної компетенції

1. Союз поділяє компетенцію з державами-членами, коли Конституція надає йому компетенцію, що не стосується сфер, зазначених у статтях 12 та 16.

2. Спільна компетенція охоплює такі головні сфери:

- внутрішній ринок,

- простір свободи, безпеки та справедливості,

- сільське господарство та рибальство, за винятком збереження морських біологічних ресурсів,

- транспорт і транс’європейські мережі,

- енергетика,

- соціальна політика в аспектах, визначених у Частині III,

- економічна, соціальна та територіальна згуртованість,

- довкілля,

- захист прав споживачів,

- спільні проблеми безпеки у сфері охорони здоров’я.

3. У сферах досліджень, технічного розвитку та космічної діяльності Союзові належить компетенція вживати заходів, зокрема окреслювати й реалізовувати програми; здійснення цієї компетенції, проте, не повинне перешкоджати державам-членам здійснювати їхні компетенції.

4. У сферах співпраці з питань розвитку та гуманітарної допомоги Союзові належить компетенція вживати заходів та провадити спільну політику; здійснення цієї компетенції, проте, не повинне перешкоджати державам-членам здійснювати їхні компетенції.

Стаття 14 Координація економічних політик та політик зайнятості

1. Союз ухвалює заходи, що забезпечують координацію економічних політик держав-членів, зокрема ухвалює загальні настанови щодо цих політик. Держави-члени координують свої економічні політики в межах Союзу.

2. До держав-членів, що запровадили євро, належить застосовувати окремі положення.

3. Союз ухвалює заходи, що забезпечують координацію політик зайнятості держав-членів, зокрема ухвалює настанови щодо цих політик.

4. Союз може висувати ініціативи, щоб забезпечити координацію соціальних політик держав-членів.

Стаття 15 Спільна зовнішня та безпекова політика

1. Компетенція Союзу у сфері спільної зовнішньої та безпекової політики охоплює всі сфери зовнішньої політики та всі питання безпеки Союзу, включно з поступовим формуванням спільної оборонної політики, що, можливо, приведе до спільної оборони.

2. Держави-члени активно й беззастережно сприяють спільній зовнішній та безпековій політиці Союзу в дусі лояльності та взаємної солідарності й дотримуються актів, що їх ухвалив Союз у цій сфері. Вони утримуються від дій, що суперечать інтересам Союзу чи можуть зашкодити його ефективності.

Стаття 16 Сфери підтримувальних, координувальних чи доповнювальних заходів

1. Союз може вживати підтримувальних, координувальних чи доповнювальних заходів.

2. Сферами підтримувальних, координувальних чи доповнювальних заходів на європейському рівні є:

- промисловість,

- охорона та зміцнення здоров’я людини,

- освіта, професійне навчання, молодь та спорт,

- культура,

- цивільний захист.

3. Юридично обов’язкові правові акти, що їх ухвалює Союз на підставі окремих положень Частини III стосовно зазначених сфер, не можуть містити приписів щодо гармонізації положень законів чи підзаконних актів держав-членів.

Стаття 17 Застереження щодо гнучкості

1. Якщо діяльність Союзу в межах політик, визначених у Частині III, визнано потрібною для досягнення однієї з цілей, сформульованих у Конституції, та якщо в Конституції не обумовлено потрібних повноважень, то на пропозицію Комісії та після отримання згоди Європейського Парламенту Раді Міністрів належить одностайно вжити належних заходів.

2. У рамках процедури контролю за дотриманням принципу субсидіарності, зазначеному в частині третій статті 9, Комісії належить привертати увагу національних парламентів держав-членів до пропозицій, грунтованих на цій статті.

3. Положення, ухвалені на підставі цієї статті, не можуть містити приписів щодо гармонізації законів чи підзаконних актів держав-членів у випадках, коли Конституція виключає таку гармонізацію.

РОЗДІЛ IV ІНСТИТУЦІЇ СОЮЗУ

ПІДРОЗДІЛ I

ІНСТИТУЦІЙНА СТРУКТУРА

Стаття 18 Інституції Союзу

1. Союз має єдину інституційну структуру, спрямовану на те, щоб:

- реалізовувати мету Союзу,

- поширювати вартості Союзу,

- служити інтересам Союзу, його громадян і держав-членів та гарантувати сумісність, ефективність і тяглість політик Союзу та заходів, ужитих, щоб досягти його мети.

2. Складниками інституційної структури є:

Європейський Парламент,

Європейська Рада,

Рада Міністрів,

Європейська Комісія,

Суд.

3. Кожна інституція діє в межах повноважень, що їй надає Конституція, та згідно зі сформульованими в ній процедурами та умовами. Інституції взаємодіють на засадах сумлінної співпраці.

Стаття 19 Європейський Парламент

1. Європейський Парламент разом з Радою Міністрів, як закладено в Конституції, ухвалює законодавство та виконує бюджетну функцію, а також здійснює функції політичного контролю та консультаційну. Парламент обирає Голову Європейської Комісії.

2. Європейський Парламент обирають на строк п’ять років європейські громадяни на засадах прямого загального виборчого права вільним таємним голосуванням. Кількість його членів не може перевищувати сімсот тридцять шість. Представництво європейських громадян у Європейському Парламенті є дегресивно пропорційним, але не менше, ніж чотири представники від однієї держави-члена.

Перед європейськими парламентськими виборами 2009 року і, в разі потреби, перед кожними наступними виборами, Європейській Раді належить заздалегідь, на засадах сформульованих вище принципів, одностайно ухвалити рішення про склад Європейського Парламенту на підставі пропозиції Європейського Парламенту і за його згоди.

3. Європейський Парламент обирає зі своїх членів Голову та членів президії.

Стаття 20 Європейська Рада

1. Європейська Рада надає імпульси, що стимулюють розвиток Союзу, і визначає його загальні політичні напрями та пріоритети. Вона не виконує законодавчих функцій.

2. До складу Європейської Ради входять голови держав чи урядів держав-членів, Голова Європейської Ради та Голова Комісії. Міністр закордонних справ Союзу бере участь в її роботі.

3. Європейська Рада збирається щоквартально; її скликає Голова. Якщо того потребує порядок денний, члени Ради можуть вирішити, що їм мають допомагати в роботі міністри, а Голові Європейської Комісії — європейський комісар. У разі потреби Голова скликає позачергове засідання Європейської Ради.

4. Якщо в Конституції не обумовлено інакше, Європейській Раді належить ухвалювати рішення консенсусом.

Стаття 21 Керівник Європейської Ради

1. Європейська Рада обирає свого Голову кваліфікованою більшістю на строк два з половиною роки з правом переобрання на один строк. У разі постання нездоланних перешкод чи тяжкого переступу, Європейська Рада може припинити повноваження Голови згідно з тією самою процедурою.

2. Голова Європейської Ради:

- очолює Раду та керує її роботою,

- забезпечує належне готування й тяглість роботи Європейської Ради у співпраці з Головою Комісії, на підставі роботи Ради з загальних питань,

- докладає зусиль, що сприяють гуртуванню та досягненню консенсусу в Європейській Раді,

- доповідає Європейському Парламентові після кожного засідання Ради.

Голова Європейської Ради як такий забезпечує на своєму рівні зовнішнє представництво Союзу в питаннях спільної зовнішньої та безпекової політики без порушення обов’язків Міністра закордонних справ Союзу.

3. Голова Європейської Ради не може мати національного мандата.

Стаття 22 Рада Міністрів

1. Рада Міністрів разом з Європейським Парламентом, як закладено в Конституції, ухвалює законодавство та виконує бюджетну функцію, а також здійснює функції виробляння політики та координаційну.

2. До складу Ради Міністрів входить один представник міністерського рівня від кожної держави-члена до кожного формату Ради. Лише цей представник може приймати зобов’язання та голосувати від імені держави-члена, яку представляє.

3. Якщо в Конституції не обумовлено інакше, Раді Міністрів належить ухвалювати рішення кваліфікованою більшістю.

Стаття 23 Формати Ради Міністрів

1. Рада з питань законодавства та Рада з загальних питань забезпечують згідність роботи Ради Міністрів.

Виконуючи функцію Ради з загальних питань, Рада Міністрів разом із Комісією готує засідання Європейської Ради та забезпечує дальші кроки.

Виконуючи законодавчу функцію, Рада Міністрів розглядає та, разом із Європейським Парламентом, ухвалює європейські закони та європейські рамкові закони згідно з положеннями Конституції. В межах цієї функції кожну державу-члена представляє один чи два представники міністерського рівня з дотичною кваліфікацією, відповідно до питань порядку денного Ради Міністрів.

2. Рада з закордонних справ втілює зовнішню політику Союзу й забезпечує згідність його дій на підставі стратегічних напрямів, що їх визначає Європейська Рада. Раду очолює Міністр закордонних справ Союзу.

3. Європейській Раді належить ухвалити європейське рішення, що запровадить інші можливі формати засідань Ради Міністрів.

4. Головування в усіх форматах засідань Ради, крім Ради з закордонних справ, належить здійснювати представникам держав-членів у Раді Міністрів протягом щонайменше одного року на засадах рівномірної ротації. Європейській Раді належить ухвалити європейське рішення, що запровадить правила ротації з урахуванням європейської політичної й географічної рівноваги та відмінностей між державами-членами.

Стаття 24 Кваліфікована більшість

1. Коли Європейська Рада чи Рада Міністрів приймає рішення кваліфікованою більшістю, цю більшість становлять більшість держав-членів, що представляють щонайменше три п’ятих населення Союзу.

2. Коли Конституція не містить вимоги, щоб Європейська Рада чи Рада Міністрів діяла на підставі пропозиції Комісії, чи коли Європейська Рада чи Рада Міністрів діє не з ініціативи Міністра закордонних справ Союзу, потрібну кваліфіковану більшість становлять дві третини від загальної кількості держав-членів, що представляють щонайменше три п’ятих населення Союзу.

3. Положення частин першої та другої набирають чинності 1 листопада 2009 року, після проведення виборів до Європейського Парламенту згідно з положеннями статті 19.

4. У разі, коли в Частині III Конституції обумовлено, що Раді Міністрів належить ухвалювати європейські закони та європейські рамкові закони за спеціальною законодавчою процедурою, Європейська Рада може з власної ініціативи, після щонайменше шести місяців розгляду, одностайно ухвалити рішення, що дозволяє ухвалити ці європейські закони чи європейські рамкові закони за звичайною законодавчою процедурою. Європейській Раді належить діяти після консультацій з Європейським Парламентом, поінформувавши національні парламенти.

У разі, коли в Частині III Конституції обумовлено, що Раді Міністрів належить ухвалювати рішення в певній сфері одностайно, Європейська Рада може з власної ініціативи одностайно ухвалити європейське рішення, що дозволяє Раді Міністрів діяти в цій сфері кваліфікованою більшістю. Будь-яку ініціативу Європейської Ради, згідно з цим абзацом, належить надсилати національним парламентам щонайменше за чотири місяці до того, як буде прийнято будь-яке рішення щодо неї.

5. Голова Європейської Ради та Голова Комісії не беруть участі в голосуванні Європейської Ради.

Стаття 25 Європейська Комісія

1. Європейська Комісія сприяє загальноєвропейським інтересам та висуває належні ініціативи в цьому напрямі. Вона забезпечує виконання положень Конституції та заходів, що їх вживають інституції на підставі Конституції. Вона, під контролем Суду, наглядає за застосуванням права Союзу. Вона виконує бюджет та керує програмами. Вона здійснює координаційну, виконавчу та менеджерську функції, як закладено в Конституції. Вона забезпечує представництво Союзу в зовнішніх відносинах, за винятком сфери спільної зовнішньої та безпекової політики та інших випадків, обумовлених у Конституції. Вона ініціює щорічне та багаторічне програмування Союзу з метою досягти міжінституційних домовленостей.

2. Якщо в Конституції не обумовлено інакше, ухвалення законодавчих актів Союзу відбувається лише на підставі пропозицій Комісії. Ухвалення інших актів відбувається на підставі пропозицій Комісії у випадках, обумовлених у Конституції.

3. Комісія складається з Колегії, до складу якої входять Голова, Міністр закордонних справ Союзу — Заступник голови та тринадцять європейських комісарів, дібраних на підставі системи рівномірної ротації держав-членів. Ухвалюючи європейське рішення, Європейська Рада запроваджує цю систему на підставі таких принципів:

(a) держави-члени є цілком рівноправними стосовно визначання послідовності й тривалості перебування їхніх громадян на посадах членів Колегії; отже, різниця між сумами строків перебування на посаді громадян будь-яких двох держав-членів не може перевищувати одного строку;

(b) з огляду на абзац (a), склад кожної наступної Колегії повинен достатньою мірою відбивати демографічний та географічний діапазон усіх держав-членів Союзу.

Голова Комісії призначає комісарів без права голосу, яких одібрано згідно з тими самими критеріями, що членів Колегії, і які мають бути громадянами інших держав-членів.

Ці положення набирають чинності 1 листопада 2009 року.

4. Комісія цілком незалежна у виконанні своїх обов’язків.

Європейським комісарам та комісарам під час виконання їхніх обов’язків не належить звертатися по чи виконувати вказівки будь-якого уряду чи інших органів.

5. Комісія, в функції Колегії, відповідальна перед Європейським Парламентом. Голова Європейської Комісії відповідальний перед Європейським Парламентом за діяльність комісарів. У порядку, сформульованому в статті III-243, Європейський Парламент може висловити Комісії вотум недовіри. Якщо такий вотум висловлено, всім європейським комісарам та комісарам належить піти у відставку. Комісії належить далі вести поточну діяльність доти, доки буде призначено нову Колегію.

Стаття 26 Голова Європейської Комісії

1. Беручи до уваги результати виборів до Європейського Парламенту та після належних консультацій, Європейська Рада кваліфікованою більшістю подає Європейському Парламентові кандидатуру Голови Комісії. Цього кандидата обирає Європейський Парламент більшістю голосів. Якщо кандидат не дістає підтримки більшості, Європейській Раді протягом одного місяця за тією самою процедурою належить подати на розгляд Європейському Парламентові нову кандидатуру.

2. Кожна визначена за системою ротації держава-член складає список із трьох осіб, в якому представлено обидві статі, яких вона вважає достатньо кваліфікованими, щоб виконувати обов’язки європейського комісара. Вибираючи одну кандидатуру з кожного наданого списку, новообраний Голова добирає тринадцять європейських комісарів, враховуючи їхню компетенцію, відданість європейській справі та гарантовану незалежність. Колективний список, до якого входять Голова Комісії та особи, номіновані на членів Колегії, зокрема майбутній Міністр закордонних справ Союзу, а також особи, номіновані на комісарів без права голосу, належить подавати на схвалення Європейському Парламентові. Строк повноважень Комісії — п’ять років.

3. Голова Комісії:

- закладає напрями роботи Комісії;

- визначає внутрішню організацію Комісії, гарантуючи згідність, ефективність та колегіальність її роботи;

- призначає заступників Голови з членів Колегії.

Європейському комісарові чи комісарові належить піти у відставку, якщо цього вимагає Голова.

Стаття 27 Міністр закордонних справ Союзу

1. Європейська Рада, за згодою Голови Комісії, кваліфікованою більшістю призначає Міністра закордонних справ Союзу. Він провадить спільну зовнішню та безпекову політику Союзу. Європейська Рада може припинити його повноваження за тією самою процедурою.

2. Міністр закордонних справ своїми пропозиціями сприяє розвиткові спільної зовнішньої політики Союзу та провадить її згідно з мандатом Ради Міністрів. Те саме стосується спільної безпекової та оборонної політики.

3. Міністр закордонних справ Союзу є одним із заступників Голови Комісії. Він відповідає за зовнішні відносини та координацію інших аспектів зовнішніх дій Союзу. Виконуючи ці обов’язки в Комісії, і лише стосовно цих обов’язків, Міністрові закордонних справ Союзу належить дотримуватися процедур Комісії.

Стаття 28 Суд

1. Складниками Суду є Європейський Суд, Загальний суд та спеціалізовані суди. Суд забезпечує шанування права у тлумаченні та застосуванні Конституції.

Держави-члени надають засоби оскаржування, достатні, щоб забезпечити ефективний правовий захист у сфері права Союзу.

2. До складу Європейського Суду входить один суддя від кожної держави-члена. Судові допомагають генеральні адвокати.

До складу Загального суду входить щонайменше один суддя від кожної держави-члена; кількість суддів встановлює Статут Суду.

Суддів та генеральних адвокатів Європейського Суду та суддів Загального суду належить добирати з осіб, чия незалежність поза сумнівом та що задовольняють вимоги статей III-260 та III-261; їх належить призначати за спільною згодою урядів держав-членів на строк шість років із правом перепризначення.

3. Суд:

- розв’язує справи за позовами, що їх може подати держава-член, інституція, фізична чи юридична особа згідно з положеннями Частини III;

- на звернення судів держав-членів виносить попередні розв’язки щодо тлумачення права Союзу чи чинності актів, що їх ухвалили інституції;

- розв’язує інші справи, як обумовлено в Конституції.

ПІДРОЗДІЛ II

ІНШІ ІНСТИТУЦІЇ ТА ОРГАНИ

Стаття 29 Європейський Центральний Банк

1. Європейський Центральний Банк та національні центральні банки є складниками Європейської системи центральних банків. Європейський Центральний Банк провадить грошово-кредитну політику Союзу разом із національними центральними банками держав-членів, що запровадили грошову одиницю Союзу євро.

2. Європейською системою центральних банків керують органи Європейського Центрального Банку, уповноважені ухвалювати рішення. Головна мета Європейської системи центральних банків — підтримувати цінову стабільність. Без порушення прагнення до цінової стабільності, Європейська система центральних банків сприяє загальним економічним політикам Союзу заради досягнення його мети. Вона виконує інші завдання Центрального Банку згідно з положеннями Частини III та Статуту Європейської системи центральних банків та Європейського Центрального Банку.

3. Європейський Центральний Банк є інституцією, що є суб’єктом права. Лише він може давати дозвіл на емісію євро. Він є незалежним у здійсненні своїх повноважень та фінансах. Інституції та органи Союзу та уряди держав-членів беруть на себе зобов’язання шанувати цей принцип.

4. Європейський Центральний Банк уживає заходів, потрібних, щоб виконати свої завдання, згідно з положеннями статей від III-77 до III-83, статті III-90 та згідно з умовами, закладеними у Статуті Європейської системи центральних банків та Європейського Центрального Банку. Згідно з тими самими положеннями, держави-члени, що не запровадили євро, та їхні центральні банки зберігають свої повноваження в грошово-кредитній сфері.

5. Щодо будь-яких пропонованих актів Союзу та будь-яких пропозицій щодо регулювання на національному рівні належить отримати консультації від Європейського Центрального Банку в межах його компетенції; він може також надавати свої висновки.

6. Положення про органи Європейського Центрального Банку, уповноважені ухвалювати рішення, їхній склад та методи діяльності сформульовано в статтях від III-84 до III-87, а також у Статуті Європейської системи центральних банків та Європейського Центрального Банку.

Стаття 30 Рахункова Палата

1. Рахункова Палата є інституцією, що здійснює аудит.

2. Вона перевіряє рахунки всіх прибутків і видатків Союзу та забезпечує добре керування фінансами.

3. До складу Рахункової Палати входить один громадянин від кожної держави-члена. Її члени є цілком незалежними у виконанні своїх обов’язків.

Стаття 31 Дорадчі органи Союзу

1. Європейському Парламентові, Раді Міністрів та Комісії допомагають, шляхом консультативних функцій, Комітет регіонів та Економіко-соціальний комітет.

2. До складу Комітету регіонів входять представники регіональних та місцевих органів, які або обіймають виборну посаду в регіональних чи місцевих органах влади, або політично підзвітні виборним зборам.

3. До складу Економіко-соціального комітету входять представники організацій працедавців та працівників, а також інших представників громадянського суспільства, особливо соціально-економічної, громадської, фахової та культурної сфер.

4. Члени Комітету регіонів та Економіко-соціального комітету не пов’язані жодними примусовими вказівками. Вони цілком незалежні у виконанні своїх обов’язків, заради загальних інтересів Союзу.

5. Положення про формування складу цих Комітетів, призначення їхніх членів, їхні повноваження та функціювання сформульовано у статтях від III-292 до III-298. Раді Міністрів на підставі пропозицій Комісії належить періодично переглядати положення про формування складу Комітетів з огляду на економічні, соціальні та демографічні зміни в Союзі.

РОЗДІЛ V ЗДІЙСНЕННЯ КОМПЕТЕНЦІЙ СОЮЗУ

ПІДРОЗДІЛ I

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 32 Правові акти Союзу

1. Союз здійснює надані Конституцією компетенції, використовуючи, згідно з положеннями Частини III, такі правові інструменти: європейські закони, європейські рамкові закони, європейські регламенти, європейські рішення, рекомендації та висновки.

Європейський закон — це законодавчий акт загального застосування. Він є обов’язковим у всіх своїх елементах і має пряме застосування в усіх державах-членах.

Європейський рамковий закон — це законодавчий акт, обов’язковий для держав-членів, яким його адресовано, щодо результатів, що їх треба досягти, однак залишає національній владі цілковиту свободу вибирати форму та засоби досягнення цих результатів.

Європейський регламент — це незаконодавчий акт загального застосування, спрямований на виконання законодавчих актів та окремих положень Конституції. Він може бути обов’язковим у всіх своїх елементах і мати пряме застосування в усіх державах-членах, чи бути обов’язковим для всіх держав-членів, яким його адресовано, щодо результатів, що їх треба досягти, однак залишати національній владі цілковиту свободу вибирати форму та засоби досягнення цих результатів.

Європейське рішення — це незаконодавчий акт, обов’язковий в усіх своїх елементах. Якщо в рішенні названо, кому його адресовано, воно є обов’язковим лише для них.

Рекомендації та висновки інституцій не є юридично обов’язковими.

2. Розглядаючи пропозиції щодо законодавчих актів, Європейському Парламентові та Раді Міністрів належить утримуватися від ухвалення в даній сфері правових актів, не обумовлених у цій статті.

Стаття 33 Законодавчі акти

1. Європейські закони та європейські рамкові закони спільно ухвалюють Європейський Парламент та Рада Міністрів на підставі пропозицій Комісії згідно зі звичайною законодавчою процедурою, сформульованою в статті III-302. Якщо ці дві інституції не можуть дійти згоди, акт не є ухваленим.

У випадках, окремо обумовлених у статті III-165, європейські закони та європейські рамкові закони можна ухвалювати з ініціативи групи держав-членів згідно зі статтею III-302.

2. В окремих випадках, обумовлених у Конституції, європейські закони та європейські рамкові закони ухвалює, згідно зі спеціальними законодавчими процедурами, Європейський Парламент за участю Ради Міністрів чи Рада Міністрів за участю Європейського Парламенту.

Стаття 34 Незаконодавчі акти

1. Рада Міністрів та Комісія ухвалюють європейські регламенти чи європейські рішення у випадках, зазначених у статтях 35 та 36, та у випадках, окремо обумовлених у Конституції. Європейська Рада ухвалює європейські рішення у випадках, окремо обумовлених у Конституції. Європейський Центральний Банк ухвалює європейські регламенти та європейські рішення у випадках, коли це дозволено Конституцією.

2. Рада Міністрів, Комісія та Європейський Центральний Банк ухвалюють рекомендації, коли це дозволено Конституцією.

Стаття 35 Делеговані регламенти

1. Європейські закони та європейські рамкові закони можуть делегувати Комісії повноваження видавати делеговані регламенти, що доповнюють чи змінюють певні несуттєві елементи європейського закону чи європейського рамкового закону.

Мету, зміст, обсяг та тривалість делегованих повноважень належить чітко визначати в європейських законах та європейських рамкових законах. Делегування повноважень не належить поширювати на суттєві елементи будь-якої сфери. Суттєві елементи лишаються предметом європейського закону чи європейського рамкового закону.

2. Умови застосування делегованих повноважень належить чітко визначати в європейських законах та європейських рамкових законах. Складники цих умов можуть бути такі:

- Європейський Парламент чи Рада Міністрів можуть вирішити відкликати делеговані повноваження;

- делегований регламент може набрати чинності, лише якщо протягом строку, встановленого європейським законом чи європейським рамковим законом, не надійде жодних заперечень від Європейського Парламенту чи Ради Міністрів.

На цілі попередньої частини, Європейському Парламентові належить ухвалювати рішення більшістю голосів своїх членів, а Раді Міністрів — кваліфікованою більшістю.

Стаття 36 Виконавчі акти

1. Держави-члени ухвалюють усі заходи національного права, що їх потребує виконання юридично обов’язкових актів Союзу.

2. У разі, коли потрібні одноманітні умови виконання обов’язкових актів Союзу, ці акти можуть надавати виконавчих повноважень Комісії чи, в належним чином обгрунтованих окремих випадках та у випадках, обумовлених у статті 39, Раді Міністрів.

3. Європейські закони заздалегідь закладають загальні правила та засадничі принципи механізмів контролю виконавчих актів Союзу з боку держав-членів.

4. Виконавчі акти Союзу мають форму європейських виконавчих регламентів чи європейських виконавчих рішень.

Стаття 37 Спільні принципи правових актів Союзу

1. Якщо Конституція не містить окремого застереження, інституції, дотримуючися відповідних процедур, вирішують, якого типу правовий акт належить ухвалити в цьому випадку згідно зі сформульованим у статті 9 принципом пропорційності.

2. Європейські закони, європейські рамкові закони, європейські регламенти та європейські рішення містять мотивацію та посилання на пропозиції чи висновки, що їх вимагає Конституція.

Стаття 38 Оприлюднення та набрання чинності

1. Європейські закони та європейські рамкові закони, що їх ухвалено згідно зі звичайною законодавчою процедурою, підписує Голова Європейського Парламенту та Голова Ради Міністрів. В інших випадках їх підписує чи Голова Європейського Парламенту, чи Голова Ради Міністрів. Європейські закони та європейські рамкові закони дістають оприлюднення друком в Офіційному віснику Європейського Союзу й набирають чинності від дати, вказаної в них, чи, в разі її браку, на двадцятий день після оприлюднення.

2. Європейські регламенти та європейські рішення, в яких не зазначено, кому саме їх адресовано, або коли їх адресовано всім державам-членам, підписує голова інституції, що їх ухвалила; вони дістають оприлюднення друком в Офіційному віснику Європейського Союзу й набирають чинності від дати, вказаної в них, чи, в разі її браку, на двадцятий день після оприлюднення.

3. Інші рішення належить сповіщати лише тим, кому їх адресовано. Вони набирають чинності від моменту сповіщення.

ПІДРОЗДІЛ II

ОКРЕМІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 39 Окремі положення про здійснення спільної зовнішньої та безпекової політики

1. Європейський Союз здійснює спільну зовнішню та безпекову політику на засадах взаємної політичної солідарності держав-членів, окреслювання питань загального інтересу й досягання дедалі вищого ступеня збіжності дій держав-членів.

2. Європейська Рада окреслює стратегічні інтереси Союзу та визначає мету його спільної зовнішньої та безпекової політики. Рада Міністрів формує цю політику в рамках стратегічних настанов Європейської Ради та згідно з положеннями Частини III.

3. Європейська Рада та Рада Міністрів ухвалюють потрібні європейські рішення.

4. Спільну зовнішню та безпекову політику здійснює Міністр закордонних справ Союзу та держави-члени, застосовуючи національні засоби та засоби Союзу.

5. Держави-члени, щоб визначити спільний підхід, провадять між собою, в рамках Європейської Ради та Ради Міністрів, консультації з усіх питань зовнішньої та безпекової політики, що становлять загальний інтерес. Перш ніж чинити будь-які дії на міжнародній арені чи перебирати на себе будь-які зобов’язання, що можуть вплинути на інтереси Союзу, кожній державі-членові належить провести консультації з іншими державами-членами в рамках Європейської Ради чи Ради Міністрів. Держави-члени збіжністю своїх дій забезпечують спроможність Союзу стверджувати свої інтереси та вартості на міжнародній арені. Держави-члени виявляють взаємну солідарність.

6. З Європейським Парламентом належить провадити регулярні консультації щодо головних аспектів та пріоритетів у галузі спільної зовнішньої та безпекової політики; його належить постійно інформувати про її розвиток.

7. Європейські рішення щодо спільної зовнішньої та безпекової політики ухвалюють Європейська Рада та Рада Міністрів одностайно, крім випадків, зазначених у Частині III. Європейська Рада та Рада Міністрів діють на пропозицію держави-члена, Міністра закордонних справ Союзу, чи цього Міністра за підтримки Комісії. Європейські закони та європейські рамкові закони виключено.

8. Європейська Рада може одностайно ухвалити рішення про те, що Раді Міністрів належить діяти кваліфікованою більшістю в інших випадках, крім зазначених у Частині III.

Стаття 40 Окремі положення про здійснення спільної безпекової та оборонної політики

1. Спільна безпекова та оборонна політика є невідокремною частиною спільної зовнішньої та безпекової політики. Вона забезпечує Союзові оперативну спроможність, що спирається на цивільні та військові засоби. Союз може використовувати їх у місіях поза межами Союзу, щоб підтримувати мир, запобігати конфліктам та зміцнювати міжнародну безпеку згідно з принципами Статуту ООН. Ці завдання належить виконувати, використовуючи ресурси, що їх надають держави-члени.

2. Спільна безпекова та оборонна політика охоплює поступове формування спільної оборонної політики Союзу. Це приведе до спільної оборони, якщо так одностайно вирішить Європейська Рада. У такому разі Європейська Рада рекомендує державам-членам ухвалити це рішення згідно з відповідними їхніми конституційними вимогами.

Політика Союзу згідно з цією статтею не порушує особливого характеру безпекової та оборонної політики окремих держав-членів та шанує зобов’язання певних держав-членів, що вважають свою спільну оборону зреалізованою в Організації Північноатлантичного договору згідно з умовами Північноатлантичного договору та узгідненою в цих рамках спільною безпековою та оборонною політикою.

3. Держави-члени надають під оруду Союзу цивільні та військові ресурси, щоб здійснювати спільну безпекову та оборонну політику, і так сприяють досягненню мети, що її визначає Рада Міністрів. Ті держави-члени, що разом створюють багатонаціональні сили, також можуть надавати їх під оруду спільної безпекової та оборонної політики.

Держави-члени беруть зобов’язання поступово підвищувати свій військовий потенціал. Щоб визначати оперативні потреби, сприяти заходам, спрямованим задовольнити ці потреби, окреслюванню та, в разі потреби, здійснюванню будь-яких заходів, що зміцнюють промислову та технологічну базу оборонного сектора, брати участь у формуванні європейської політики у сфері військового потенціалу та озброєння, та допомагати Раді Міністрів оцінювати рівень удосконалення військового потенціалу, створено Європейську агенцію з озброєння, досліджень та військового потенціалу.

4. Європейські рішення про реалізацію спільної безпекової та оборонної політики, зокрема рішення про започаткування місій згідно з цією статтею, ухвалює одностайно Рада Міністрів на підставі пропозиції Міністра закордонних справ Союзу чи держави-члена. Міністр закордонних справ Союзу, в належних випадках разом із Комісією, може пропонувати використовувати і національні засоби, і інструменти Союзу.

5. Рада Міністрів може доручити групі держав-членів здійснити місію в рамках Союзу, заради захисту вартостей Союзу та служіння його інтересам. Здійснення таких місій регулює стаття III-211.

6. Держави-члени, чий військовий потенціал задовольняє вищі критерії, та які взяли одна щодо одної більші взаємні зобов’язання в цій сфері з огляду на найвимогливіші місії, запроваджують структурну співпрацю в рамках Союзу. Цю співпрацю регулюють положення статті III-213.

7. До того часу, коли Європейська Рада ухвалить рішення згідно з частиною другою цієї статті, в рамках Союзу належить запровадити ближчу співпрацю в питаннях взаємної оборони. У межах цієї співпраці, якщо одна з держав-членів, що бере участь у співпраці, зазнає збройної агресії на її території, іншим державам-членам, що є учасницями співпраці, належить усіма можливими військовими та іншими засобами допомагати та сприяти їй згідно зі статтею 51 Статуту ООН. Держави-учасниці здійснюють ближчу співпрацю у сфері взаємної оборони у близькій співпраці з Організацією Північноатлантичного договору. Докладні положення про участь у цій співпраці, її функціювання та дотичні процедури виробляння рішень сформульовано в статті III-214.

8. З Європейським Парламентом належить провадити регулярні консультації щодо головних аспектів та підставового вибору в галузі спільної безпекової та оборонної політики; його належить постійно інформувати про її розвиток.

Стаття 41 Окремі положення про запровадження простору свободи, безпеки та справедливості

1. Союз становить простір свободи, безпеки та справедливості:

- ухвалюючи європейські закони та європейські рамкові закони, спрямовані, в разі потреби, на зближення національних законодавств у сферах, перелічених у Частині III;

- поглиблюючи взаємну довіру між компетентними органами держав-членів, зокрема на підставі взаємного визнання судових та позасудових рішень;

- через оперативну співпрацю між компетентними органами держав-членів, зокрема поліцією, митними службами та іншими службами, спеціалізованими у сфері запобігання та розкривання кримінальних злочинів.

2. У межах простору свободи, безпеки та справедливості національні парламенти можуть брати участь у механізмах оцінювання, закладених у статті III-161; вони беруть участь у політичному контролі за Європолом та оцінюванні діяльності Євроюсту згідно зі статтями III-177 та III-174.

3. У сфері поліційної та судової співпраці у кримінальних справах держави-члени мають право ініціативи згідно зі статтею III-160 Конституції.

Стаття 42 Застереження щодо солідарності

1. Союз та держави-члени діють разом в дусі солідарності, якщо держава-член зазнала терористичного нападу або стихійного чи антропогенного лиха. Союз мобілізує всі засоби, що є в його розпорядженні, зокрема військові ресурси, що їх держави-члени надають, щоб:

(a) — запобігти терористичній загрозі на території держав-членів;

- захистити демократичні інституції та цивільне населення від будь-яких терористичних нападів;

- у разі терористичного нападу підтримати державу-члена на прохання її політичних органів влади в межах її території;

(b) — у разі лиха підтримати державу-члена на прохання її політичних органів влади в межах її території.

2. Докладні умови здійснення цього положення містяться в статті III-231.

ПІДРОЗДІЛ III

ПОСИЛЕНА СПІВПРАЦЯ

Стаття 43 Посилена співпраця

1. Держави-члени, що прагнуть запровадити посилену співпрацю у сферах, що не належать до виключної компетенції Союзу, можуть використовувати його інституції та здійснювати ці компетенції, застосовуючи дотичні положення Конституції з урахуванням меж та процедур, викладених у цій статті та статтях від III-322 до III-329.

Посилена співпраця спрямована на те, щоб досягти мети Союзу, захистити його інтереси та підсилити процес його інтеграції. Ця співпраця, згідно зі статтею III-324, відкрита всім державам-членам від часу її запровадження та в будь-який інший час.

2. Рада Міністрів надає, як крайній засіб, повноваження провадити посилену співпрацю в разі, коли Рада Міністрів установлює, що Союз як ціле не може досягти мети такої співпраці протягом розумного строку, і за умови, що в такій співпраці візьме участь щонайменше третина держав-членів. Раді Міністрів належить діяти згідно з процедурою, викладеною в статті III-325.

3. В ухваленні актів беруть участь лише члени Ради Міністрів, що представляють держави, які беруть участь у посиленій співпраці. Проте всі держави-члени можуть брати участь в обговореннях у Раді Міністрів.

Одностайність складають лише голоси представників держав-учасниць. Кваліфіковану більшість належить визначати як більшість голосів представників держав-учасниць, що представляють щонайменше три п’ятих населення цих держав. Якщо Конституція не вимагає від Ради Міністрів діяти на підставі пропозиції Комісії, чи коли Рада Міністрів не діє за ініціативою Міністра закордонних справ, потрібна кваліфікована більшість становить дві третини держав-учасниць, що представляють щонайменше три п’ятих населення цих держав.

4. Акти, що їх ухвалено в рамках посиленої співпраці, зобов’язують лише держави, що беруть участь у цій співпраці. Їх не належить вважати acquis, що його мають прийняти кандидати на приєднання до Союзу.

РОЗДІЛ VI ДЕМОКРАТИЧНЕ ЖИТТЯ СОЮЗУ

Стаття 44 Принцип демократичної рівності

У всіх своїх діях Союз дотримується принципу рівності громадян. Всі дістають однакову увагу від інституцій Союзу.

Стаття 45 Принцип представницької демократії

1. Роботу Союзу належить грунтувати на принципі представницької демократії.

2. Громадян безпосередньо представлено на рівні Союзу в Європейському Парламенті. Держав-членів представляють у Європейській Раді та в Раді Міністрів їхні уряди, підзвітні національним парламентам, що їх обирають їхні громадяни.

3. Кожен громадянин має право брати участь у демократичному житті Союзу. Рішення належить приймати якомога відкритіше та ближче до громадян.

4. Політичні партії на європейському рівні сприяють формуванню європейської політичної свідомості та висловлюванню волі громадян Союзу.

Стаття 46 Принцип учасницької демократії

1. Інституціям Союзу належить доцільними засобами надавати громадянам та представницьким об’єднанням змогу виявляти свої погляди в усіх сферах діяльності Союзу та прилюдно обмінюватися думками.

2. Інституціям Союзу належить підтримувати відкритий, прозорий та регулярний діалог із представницькими об’єднаннями та громадянським суспільством.

3. Комісії належить провадити широкі консультації з зацікавленими сторонами, щоб забезпечити узгодженість та прозорість діяльності Союзу.

4. Щонайменше один мільйон громадян, що походять зі значної кількості держав-членів, можуть запропонувати Комісії висунути будь-яку належну пропозицію з питань, щодо яких, на їхню думку, треба ухвалити правовий акт Союзу на виконання Конституції. Положення про окрему процедуру та умови, за яких можлива така громадянська ініціатива, належить визначити у європейському законі.

Стаття 47 Соціальні партнери та автономний соціальний діалог

Зважаючи на розмаїття національних систем, Європейський Союз визнає роль соціальних партнерів та сприяє її посиленню на рівні Союзу; він сприяє розвиткові діалогу між соціальними партнерами, шануючи їхню автономію.

Стаття 48 Європейський омбудсман

Європейський омбудсман, що його призначає Європейський Парламент, отримує, розслідує та доповідає про скарги щодо неналежного ведення справ в інституціях, органах чи агенціях Союзу. Європейський омбудсман цілком незалежний у виконанні своїх обов’язків.

Стаття 49 Прозорість діяльності інституцій Союзу

1. Щоб сприяти доброму врятуванню та забезпечити участь громадянського суспільства, інституції, органи та агенції Союзу працюють у найвідкритіший спосіб.

2. Європейський Парламент, так само як Рада Міністрів, проводить свої засідання прилюдно, коли розглядає та ухвалює законодавчі пропозиції.

3. Кожен громадянин Союзу, кожна фізична чи юридична особа, що на території держави-члена перебуває чи має місце перебування, зазначене в установчих документах, має, згідно з умовами, закладеними в Частині III, право доступу до документів інституцій, органів та агенцій Союзу, виконаних у будь-якій формі.

4. Європейський закон закладає загальні принципи та межі здійснення права на доступ до таких документів з огляду на суспільні чи приватні інтереси.

5. Згідно з європейським законом, зазначеним у частині четвертій, кожній інституції, органові чи агенції, зазначеним у частині третій, належить визначити у своїх правилах процедури окремі положення про доступ до своїх документів.

Стаття 50 Захист особових даних

1. Кожен має право на захист особових даних, що стосуються його.

2. Правила захисту фізичних осіб, коли їхні особові дані використовують інституції, органи та агенції Союзу чи держави-члени, якщо вони діють у сфері дії права Союзу, та правила вільного руху цих даних, належить закласти в європейському законі. Дотримання цих правил підлягає контролеві незалежного органу влади.

Стаття 51 Статус церков та неконфесійних організацій

1. Союз шанує й не порушує національного правового статусу церков, релігійних об’єднань та громад у державах-членах.

2. Союз із такою самою шаною ставиться до статусу всіх світоглядних та неконфесійних організацій.

3. Визнаючи за цими церквами та організаціями їхню ідентичність та їхній особливий внесок, Союз підтримує відкритий, прозорий та регулярний діалог із ними.

РОЗДІЛ VII ФІНАНСИ СОЮЗУ

Стаття 52 Бюджетні та фінансові принципи

1. Усі статті прибутків та видатків Союзу належить закладати в кошторисі на кожен фінансовий рік і відображати в бюджеті згідно з положеннями Частини III.

2. Прибутки та видатки, що їх відображено в бюджеті, належить збалансовувати.

3. Закладені в бюджет видатки належить затверджувати на кожен бюджетний рік згідно з європейським законом, зазначеним у статті III-318.

4. Щоб здійснювати видатки, закладені в бюджеті, треба попередньо ухвалити правовий акт обов’язкового характеру, що створює правове підгрунтя заходів Союзу та здійснювання видатків згідно з європейським законом, зазначеним у статті III-318. Цей акт повинен мати форму європейського закону, європейського рамкового закону, європейського регламенту чи європейського рішення.

5. Щоб забезпечити бюджетну дисципліну, Союз не ухвалює жодного акта, що може мати відчутний вплив на бюджет, без гарантій того, що фінансування розглядуваної пропозиції чи заходу можна здійснити в межах власних коштів Союзу та багаторічних фінансових рамок, зазначених у статті 54.

6. Бюджет Союзу належить виконувати згідно з принципом надійного керування фінансами. Держави-члени співпрацюють із Союзом, щоб забезпечити використання закладених у бюджеті коштів згідно з принципами надійного керування фінансами.

7. Союз та держави-члени борються проти шахрайства та будь-яких інших протиправних дій, що завдають шкоди фінансовим інтересам Союзу, згідно з положеннями статті III-321.

Стаття 53 Ресурси Союзу

1. Союз забезпечує себе засобами, потрібними, щоб досягти своєї мети та здійснювати свої політики.

2. Без порушення інших прибутків, Союз фінансує свій бюджет цілком із власних ресурсів.

3. Межі фінансових ресурсів Союзу належить закладати у європейському законі Ради Міністрів, який може також запроваджувати нові категорії ресурсів чи скасовувати чинні категорії. Цей закон не набирає чинності, поки його не схвалять держави-члени згідно з відповідними їхніми конституційними вимогами. Раді Міністрів належить діяти одностайно після консультацій з Європейським Парламентом.

4. Докладні положення стосовно фінансових ресурсів Союзу належить закладати у європейському законі Ради. Раді Міністрів належить діяти після отримання згоди Європейського Парламенту.

Стаття 54 Багаторічні фінансові рамки

1. Багаторічні фінансові рамки забезпечують упорядкований розвиток видатків Союзу в межах його власних ресурсів. Ці рамки визначають, згідно з положеннями статті III-308, максимальний річний обсяг обов’язкових асигнувань за категоріями видатків.

2. Багаторічні фінансові рамки належить закладати в європейському законі Ради Міністрів. Раді Міністрів належить діяти після отримання згоди Європейського Парламенту, яку належить дати більшістю його членів.

3. Річний бюджет Союзу належить укладати з дотриманням багаторічних фінансових рамок.

4. Раді Міністрів належить одностайно ухвалити перші багаторічні фінансові рамки після того, як Конституція набере чинності.

Стаття 55 Бюджет Союзу

Європейському Парламентові та Раді Міністрів, на пропозицію Комісії та згідно з положеннями, закладеними в статті III-310, належить ухвалювати європейський закон, що визначає річний бюджет Союзу.

РОЗДІЛ VIII СОЮЗ ТА ЙОГО СУСІДИ

Стаття 56 Союз та його сусіди

1. Союз розвиває особливі зв’язки з сусідніми державами, щоб створити на грунті вартостей Союзу простір розквіту та добросусідства, що йому притаманні близькі та мирні стосунки на засадах співпраці.

2. На ці цілі Союз може, згідно зі статтею III-227, укладати та виконувати окремі угоди з цими країнами. Ці угоди можуть містити взаємні права та зобов’язання, а також можливість спільних дій. Виконання їх є предметом періодичних консультацій.

РОЗДІЛ IX ЧЛЕНСТВО У СОЮЗІ

Стаття 57 Критерії відповідності та процедура приєднання до Союзу

1. Союз відкритий усім європейським державам, що шанують вартості, зазначені в статті 2, й віддані справі спільного їх поширювання.

2. Будь-яка європейська держава, що прагне стати членом Союзу, надсилає подання до Ради Міністрів. Про подання належить сповістити Європейський Парламент та національні парламенти держав-членів. Раді Міністрів належить діяти одностайно, після консультацій з Комісією та після отримання згоди Європейського Парламенту. Умови та положення про приєднання визначає угода між державами-членами та державою-кандидатом. Таку угоду належить ратифікувати кожній з договірних держав згідно з відповідними їхніми конституційними вимогами.

Стаття 58 Зупинення прав членства у Союзі

1. На обгрунтовану пропозицію третини держав-членів, Європейського Парламенту чи Комісії Рада Міністрів може, після отримання згоди Європейського Парламенту, більшістю в чотири п’ятих своїх членів ухвалити європейське рішення, що визнає явний ризик того, що держава-член тяжко порушить вартості, зазначені у статті 2. Перш ніж визнати це, Рада Міністрів заслуховує цю державу-члена та, за тією самою процедурою, може надіслати цій державі рекомендації.

Рада Міністрів постійно перевіряє, чи й досі наявні причини такого визнання.

2. На пропозицію однієї третини держав-членів чи Комісії та після отримання згоди Європейського Парламенту Європейська Рада, попередньо запросивши цю державу-члена викласти своє трактування, може одностайно ухвалити європейське рішення, що визнає наявність тяжкого й тривалого порушення державою-членом вартостей, зазначених у статті 2.

3. У разі визнання згідно з частиною другою, Рада Міністрів може кваліфікованою більшістю ухвалити європейське рішення, що зупиняє певні права зацікавленої держави-члена, що випливають із застосування Конституції, зокрема право голосу цієї держави-члена в Раді Міністрів. Водночас Рада Міністрів враховує можливі наслідки такого зупинення для прав та обов’язків фізичних та юридичних осіб.

У будь-якому разі ця держава-член зобов’язана далі виконувати свої обов’язки за Конституцією.

4. Рада Міністрів згодом може кваліфікованою більшістю ухвалити європейське рішення про зміну чи скасування заходів, що їх вжито згідно з частиною третьою, у відповідь на зміну ситуації, що спричинила ці заходи.

5. На цілі цієї статті, Раді Міністрів належить діяти без урахування голосу зазначеної держави-члена. Утримання від голосування присутніх членів чи їхніх представників не впливає на ухвалення рішень, зазначених у частині другій.

Цю частину належить також застосовувати в разі зупинення права голосу згідно з частиною третьою.

6. На цілі частин першої та другої, Європейський Парламент ухвалює рішення більшістю в дві третини поданих голосів, що представляють більшість його членів.

Стаття 59 Добровільний вихід із Союзу

1. Будь-яка держава-член може вирішити вийти з Європейського Союзу згідно зі своїми конституційними вимогами.

2. Держава-член, що вирішила вийти, сповіщає про свій намір Європейську Раду; Європейська Рада вивчає це сповіщення. З огляду на настанови Європейської Ради, Союз провадить переговори з цією державою та укладає угоду, в якій належить сформулювати положення про її вихід з урахуванням рамок майбутніх відносин з Союзом. Цю угоду від імені Союзу укладає Рада Міністрів, діючи кваліфікованою більшістю, після отримання згоди Європейського Парламенту.

Представник держави-члена, що виходить із Союзу, не бере участі в обговоренні та ухваленні рішень щодо цієї держави в Європейській Раді чи Раді Міністрів.

3. Дія Конституції щодо держави припиняється від дати набрання чинності угоди про вихід чи, за браком її, через два роки після сповіщення, зазначеного в частині другій, хіба що Європейська Рада, за домовленістю з цією державою-членом, вирішить продовжити цей термін.

4. Якщо держава-член, що вийшла з Союзу, звертається з новим поданням про приєднання, її запит належить піддати процедурі, зазначеній у статті 57.

ЧАСТИНА II ХАРТІЯ ЗАСАДНИЧИХ ПРАВ СОЮЗУ

ПРЕАМБУЛА

Народи Європи, створюючи дедалі ближчий союз, рішуче прагнуть жити разом у мирному майбутньому на грунті спільних вартостей.

Свідомий свого духовного й морального спадку, Союз грунтується на неподільних універсальних вартостях людської гідності, свободи, рівності та солідарності. Його підвалинами є принципи демократії та верховенства права. Запроваджуючи громадянство Союзу та простір свободи, безпеки й справедливості, Союз робить людську особистість осердям своєї діяльності. Союз сприяє збереженню та розвиткові цих спільних вартостей, водночас шанує розмаїття культур і традицій народів Європи, національну ідентичність держав-членів та організацію їхніх органів державної влади на національному, регіональному та місцевому рівнях. Союз прагне сприяти збалансованому та стабільному розвиткові й забезпечує вільне пересування людей, товарів, послуг та капіталу, а також свободу підприємницької діяльності.

Ця мета спричиняє потребу, з огляду на зміни у суспільстві, соціальний поступ та науковий і технологічний розвиток, посилити захист засадничих прав, унаочнивши їх у Хартії.

Ця Хартія, з належною шаною до повноважень та завдань Союзу та принципу субсидіарності, ще раз підтверджує права, що випливають, зокрема, з конституційних традицій та спільних для всіх держав-членів міжнародних зобов’язань, Європейської Конвенції про захист прав людини та засадничих свобод, Соціальних Хартій (994_300, 994_062), що їх ухвалили Союз та Рада Європи, та судової практики Суду Європейського Союзу та Європейського суду з прав людини. У цьому контексті суди Союзу та держав-членів тлумачать Хартію з належним урахуванням пояснень, підготованих з ініціативи Президії Конвенту, що розробив Хартію.

Використання цих прав породжує відповідальність та обов’язки щодо інших осіб, людської спільноти та прийдешніх поколінь.

Отже, Союз визнає права, свободи та принципи, що їх сформульовано нижче.

РОЗДІЛ I ГІДНІСТЬ

Стаття II-1 Людська гідність

Людська гідність є непорушною. Її належить шанувати та захищати.

Стаття II-2 Право на життя

1. Кожен має право на життя.

2. Нікого не можна засудити до смертної кари чи стратити.

Стаття II-3 Право на особисту цілість

1. Кожен має право на шанування його фізичної цілості та психічної цілісності.

2. У сфері медицини та біології предметом особливого шанування є:

(a) вільна й свідома згода зацікавленої особи згідно з процедурами, закладеними в законі,

(b) заборона євгенічних практик, зокрема спрямованих на селекцію людей,

(c) заборона використовувати тіло людини та його частини як джерело фінансового прибутку,

(d) заборона репродуктивного клонування людини.

Стаття II-4 Заборона катування та нелюдського чи принизливого поводження чи покарання

Нікого не можна піддавати катуванню чи нелюдському чи принизливому поводженню чи покаранню.

Стаття II-5 Заборона рабства та примусової праці

1. Нікого не можна тримати в рабстві чи в примусовій залежності.

2. Нікого не можна силувати до примусової чи обов’язкової праці.

3. Торгівлю людьми заборонено.

РОЗДІЛ II СВОБОДИ

Стаття II-6 Право на свободу та безпеку

Кожен має право на особисту свободу та безпеку.

Стаття II-7 Шанування приватного та сімейного життя

Кожен має право на шанування його приватного та сімейного життя, житла та засобів спілкування.

Стаття II-8 Захист особових даних

1. Кожен має право на захист особових даних, що стосуються його.

2. Такі дані належить використовувати лише заради окремо визначених потреб та на підставі згоди зацікавленої особи чи на іншій правомірній підставі, закладеній у законодавстві. Кожен має право доступу до зібраних про нього даних та право виправляти помилки в них.

3. Дотримання цих правил підлягає контролеві незалежного органу влади.

Стаття II-9 Право одружуватися та створювати сім’ю

Право одружуватися та створювати сім’ю належить гарантувати згідно з положеннями національних законодавств, що регулюють здійснення цих прав.

Стаття II-10 Свобода думки, совісті та віросповідання

1. Кожен має право на свободу думки, совісті та віросповідання. Це право охоплює свободу змінити релігію чи віру, а також свободу одноосібно чи в громаді разом з іншими, прилюдно чи приватно виявляти свою релігію чи віру в культовому служінні, навчанні обрядам, практикуванні та дотримуванні обрядів.

2. Право відмовлятися від військової служби через релігійні переконання визнано згідно з положеннями національних законодавств, що регулюють здійснення цього права.

Стаття II-11 Свобода виявляти погляди та свобода інформації

1. Кожен має право на свободу виявляти свої погляди. Це право охоплює свободу дотримуватися власних поглядів, отримувати та надавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади та без огляду на кордони.

2. Свободу та плюралізм засобів масової інформації належить шанувати.

Стаття II-12 Свобода збиратися та об’єднуватися

1. Кожен має право на свободу мирно збиратися та свободу об’єднуватися на всіх рівнях, зокрема у справах політичних, громадських та профспілкових; звідси випливає право кожного створювати професійні спілки та приєднуватися до них заради захисту своїх інтересів.

2. Політичні партії на рівні Союзу сприяють виявлянню політичної волі громадян Союзу.

Стаття II-13 Свобода мистецтва та науки

Мистецтво та наукові дослідження вільні від обмежень.

Академічну свободу належить шанувати.

Стаття II-14 Право на освіту

1. Кожен має право на освіту і на доступ до професійного навчання та його продовження.

2. Це право охоплює змогу діставати безоплатну обов’язкову освіту.

3. Свободу засновувати навчальні заклади, належно шануючи демократичні принципи та право батьків забезпечувати освіту та навчання своїх дітей згідно зі своїми релігійними, світоглядними та педагогічними переконаннями, належить шанувати згідно з положеннями національного законодавства, що регулюють здійснення цих прав та свобод.

Стаття II-15 Свобода вибирати рід занять та право працювати

1. Кожен має право працювати та обіймати посаду, згідно зі своїм вільним вибором чи згодою.

2. Кожен громадянин Союзу вільний шукати роботу, працювати, здійснювати підприємницьку діяльність та надавати послуги в будь-якій з держав-членів.

3. Громадяни третіх країн, що мають дозвіл працювати на території держав-членів, мають право на умови праці, еквівалентні тим, що мають громадяни Союзу.

Стаття II-16 Свобода підприємництва

Свободу підприємництва визнано згідно з правом Союзу та національними законодавствами й звичаями.

Стаття II-17 Право на власність

1. Кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своїм законно надбаним майном та заповідати його. Нікого не можна позбавити його майна інакше, ніж в інтересах суспільства, у випадках і за умов, обумовлених у законі, а також із належним та вчасним відшкодуванням втрат. Користування майном може підлягати правовому регулюванню тією мірою, якою цього потребують загальні інтереси.

2. Інтелектуальну власність належить захищати.

Стаття II-18 Право на притулок

Право на притулок належить гарантувати з належним шануванням положень Женевської конвенції від 28 липня 1951 року та Протоколу від 31 січня 1967 року, що визначають правовий статус біженців, та згідно з Конституцією.

Стаття II-19 Захист у разі переміщення, вислання чи екстрадиції

1. Колективні вислання заборонено.

2. Нікого не можна перемістити, вислати чи видати державі, де є серйозна загроза того, що ця особа зазнає смертної кари, катування чи іншого нелюдського чи принизливого поводження чи покарання.

РОЗДІЛ III РІВНІСТЬ

Стаття II-20 Рівність перед правом

Всі рівні перед правом.

Стаття II-21 Недискримінація

1. Заборонено будь-яку дискримінацію на будь-якій підставі, такій як стать, раса, колір шкіри, етнічне чи соціальне походження, генетичні риси, мова, релігія чи віра, політичні чи будь-які інші погляди, належність до національної меншини, власність, походження, фізичні чи психічні вади, вік чи сексуальна орієнтація.

2. У сфері застосування Конституції, без порушення окремих її положень, заборонено будь-яку дискримінацію на підставі державної належності.

Стаття II-22 Культурне, релігійне та мовне розмаїття

Союз шанує культурне, релігійне та мовне розмаїття.

Стаття II-23 Рівність жінок та чоловіків

Рівність жінок та чоловіків належить забезпечувати в усіх сферах, зокрема працевлаштування, праці та її оплати.

Принцип рівності не перешкоджає зберігати чи ухвалювати заходи, що обумовлюють окремі переваги недостатньо представленої статі.

Стаття II-24 Права дитини

1. Діти мають право на такий захист і піклування, якого потребують задля їхнього добробуту. Вони можуть вільно виявляти свої погляди. Ці погляди належить враховувати у справах, що їх стосуються, залежно від віку та рівня розвитку дитини.

2. Органам державної влади чи приватним інституціям у будь-якій діяльності, пов’язаній з дітьми, насамперед належить дбати про забезпечення інтересів дитини.

3. Кожна дитина має право на постійні регулярні особисті стосунки та безпосередній контакт із обома своїми батьками, якщо це не суперечить інтересам самої дитини.

Стаття II-25 Права літніх людей

Союз визнає й шанує права літніх людей на гідне й незалежне життя та участь у соціальному та культурному житті.

Стаття II-26 Інтеграція людей з психічними чи фізичними вадами

Союз визнає й шанує право людей з психічними чи фізичними вадами користатися з наслідків заходів, призначених забезпечити їхню незалежність, соціальну та професійну інтеграцію та участь у суспільному житті.

РОЗДІЛ IV СОЛІДАРНІСТЬ

Стаття II-27 Право працівників на інформацію та консультацію на підприємстві

Працівникам чи їхнім представникам належить гарантувати, на належних рівнях, вчасне надання інформації та консультацій у випадках і на умовах, обумовлених правом Союзу та національними законодавствами й звичаями.

Стаття II-28 Право на колективне ведення переговорів та колективні дії

Працівники та працедавці, чи їхні відповідні організації, згідно з правом Союзу та національними законодавствами й звичаями мають право на належних рівнях вести переговори та укладати колективні договори та, в разі конфлікту інтересів, чинити колективні дії заради захисту своїх інтересів, зокрема страйкувати.

Стаття II-29 Право на доступ до служби працевлаштування

Кожен має право на доступ до безплатної служби працевлаштування.

Стаття II-30 Захист у разі безпідставного звільнення

Кожен працівник має право на захист у разі безпідставного звільнення, згідно з правом Союзу та національними законодавствами й звичаями.

Стаття II-31 Справедливі та належні умови праці

1. Кожен працівник має право на здорові, безпечні та гідні умови праці.

2. Кожен працівник має право на обмеження максимальної кількості робочих годин, на щоденний та щотижневий відпочинок та на щорічну оплачувану відпустку.

Стаття II-32 Заборона дитячої праці та захист молоді, що працює

Дитячу працю заборонено. Мінімальний вік прийняття на роботу не може бути меншим, ніж мінімальний вік закінчення обов’язкової школи, без порушення сприятливіших умов для молоді та за винятком нечисленних відступів.

Молоді люди, що їх прийнято на роботу, повинні мати належні умови праці згідно з їхнім віком та захист від економічної експлуатації та будь-якої роботи, що може зашкодити їхній безпеці, здоров’ю, фізичному, психічному, моральному чи соціальному розвиткові, чи завадити їхній освіті.

Стаття II-33 Сім’я та професійне життя

1. Сім’я повинна мати правовий, економічний та соціальний захист.

2. Щоб узгіднити сім’ю та професійне життя, кожен має право на захист від звільнення на підставі материнства, право на оплачувану відпустку у зв’язку з материнством та на батьківську відпустку після народження дитини чи у зв’язку з усиновленням (удочерінням).

Стаття II-34 Соціальне забезпечення та соціальна допомога

1. Союз визнає й шанує згідно з правом Союзу та національними законодавствами й звичаями, надання права користатися з переваг соціального забезпечення та соціальними послугами, що забезпечують захист у разі материнства, хвороби, виробничої травми, непрацездатності чи літнього віку та в разі втрати роботи.

2. Кожному, хто перебуває та на законних підставах змінює місце свого перебування в межах Європейського Союзу, надано право користатися з переваг соціального забезпечення та соціальних переваг згідно з правом Союзу та національними законодавствами й звичаями.

3. З метою подолати соціальне вилучання та злиденність, Союз визнає й шанує право на соціальну та житлову допомогу, щоб забезпечити, згідно з правом Союзу та національними законодавствами й звичаями, гідне існування всім, кому бракує достатніх засобів для цього.

Стаття II-35 Охорона здоров’я

Кожен має право отримувати профілактичне медичне обслуговування та лікування згідно з умовами, запровадженими національними законодавствами й звичаями. Високий рівень охорони здоров’я людини належить забезпечувати у визначанні та здійснюванні всіх політик і всієї діяльності Союзу.

Стаття II-36 Доступ до послуг загального економічного інтересу

Щоб сприяти соціальному та територіальному гуртуванню Союзу, Союз, згідно з Конституцією, визнає й шанує доступ до послуг загального економічного інтересу, як це обумовлено національними законодавствами та звичаями.

Стаття II-37 Захист довкілля

Високий рівень захисту та поліпшування якості довкілля належить залучати до політик Союзу та забезпечувати згідно з принципом стабільного розвитку.

Стаття II-38 Захист прав споживачів

Політики Союзу забезпечують високий рівень захисту прав споживачів.

РОЗДІЛ V ПРАВА ГРОМАДЯН

Стаття II-39 Право обирати та бути обраним до Європейського Парламенту

1. Кожен громадянин Союзу має право обирати та бути обраним до Європейського Парламенту в державі-члені перебування за тих самих умов, як громадяни цієї держави.

2. Членів Європейського Парламенту обирають на прямих загальних виборах вільним таємним голосуванням.

Стаття II-40 Право обирати та бути обраним на місцевих виборах

Кожен громадянин Союзу має право обирати та бути обраним на місцевих виборах у державі-члені перебування на однакових умовах з громадянами цієї держави.

Стаття II-41 Право на добре керування

1. Кожна особа має право на те, щоб інституції, органи та агенції Союзу розглядали її справи неупереджено, справедливо та протягом розумного строку.

2. Це право охоплює:

(a) право кожної особи на те, що її заслухають, перш ніж уживати до неї будь-яких індивідуальних заходів, що можуть негативно на неї вплинути;

(b) право кожної особи на доступ до своєї особової справи, з шануванням правомірних інтересів конфіденційності, професійної та комерційної таємниці;

(c) обов’язок адміністрації обгрунтовувати свої рішення.

3. Кожна особа має право на те, щоб Союз відшкодовував будь-яку шкоду, що її спричиняє діяльність інституцій чи їхніх службовців під час виконання обов’язків, згідно з засадничими принципами, спільними в законодавствах усіх держав-членів.

4. Кожна особа має право письмово звернутися до інституцій Союзу однією з мов Конституції та отримати відповідь тією самою мовою.

Стаття II-42 Право доступу до документів

Кожен громадянин Союзу, кожна фізична чи юридична особа, що на території держави-члена перебуває чи має місце перебування, зазначене в установчих документах, має право доступу до документів інституцій, органів та агенцій Союзу, виконаних у будь-якій формі.

Стаття II-43 Європейський омбудсман

Кожен громадянин Союзу, кожна фізична чи юридична особа, що на території держави-члена перебуває чи має місце перебування, зазначене в установчих документах, має право звертатися до Європейського омбудсмана у випадках неналежного керування в діяльності інституцій, органів чи агенцій Союзу, за винятком Європейського Суду та Загального суду, що діють у судовій функції.

Стаття II-44 Право подавати петиції

Кожен громадянин Союзу, кожна фізична чи юридична особа, що на території держави-члена перебуває чи має місце перебування, зазначене в установчих документах, має право подавати петиції до Європейського Парламенту.

Стаття II-45 Свобода пересування та перебування

1. Кожен громадянин Союзу має право вільно пересуватися та перебувати на території держав-членів.

2. Свободу пересування та перебування можна надавати, згідно з Конституцією, громадянам третіх країн, що на законних підставах перебувають на території держави-члена.

Стаття II-46 Дипломатичний та консульський захист

Кожному громадянинові Союзу на території третьої країни, де нема представництва держави-члена, громадянином якої він є, належить надати право на захист дипломатичних та консульських органів будь-якої держави — члена Союзу на однакових умовах із громадянами цієї держави.

РОЗДІЛ VI ПРАВОСУДДЯ

Стаття II-47 Право на ефективні засоби захисту та справедливий судовий розгляд

Кожен, чиї гарантовані правом Союзу права та свободи порушено, має право на ефективні засоби захисту в суді згідно з умовами, закладеними в цій статті.

Кожен має право на те, що незалежний та неупереджений суд, попередньо створений за законом, справедливо й відкрито розгляне його справу протягом розумного строку. Кожному належить дати змогу користуватися консультаціями, захистом та представництвом.

Тим, кому бракує достатніх засобів, належить удоступнити правову допомогу у випадках, коли така допомога потрібна, щоб забезпечити ефективний доступ до правосуддя.

Стаття II-48 Презумпція безвинності та право на захист

1. Кожного, кого звинувачено, належить вважати безвинним, доки його вину не доведено згідно з правом.

2. Кожному, кого звинувачено, належить гарантувати шанування його прав на захист.

Стаття II-49 Принципи законності та пропорційності злочину та покарання

1. Нікого не належить визнавати винним у вчинені злочину, якщо скоєне діяння (у формі дії чи бездіяльності) не є злочином згідно з чинним, на момент учинення, національним чи міжнародним правом. Так само не належить накладати покарання, суворіше за те, що його застосовували на момент учинення злочину. Якщо після вчинення злочину було ухвалено закон, що обумовлює менш суворе покарання, належить застосовувати це покарання.

2. Ця стаття не порушує судового розгляду та покарання будь-якої особи за будь-яку дію чи бездіяльність, що на момент їхнього вчинення були злочином згідно з загальними принципами, що їх визнає міжнародна спільнота.

3. Суворість покарання не повинна бути непропорційною до злочину.

Стаття II-50 Право не бути двічі засудженим чи покараним у порядку кримінального судочинства за той самий злочин

Нікого не можна засуджувати чи карати в порядку кримінального судочинства за злочин, у якому його, згідно з правом, вже було остаточно виправдано або визнано винним у межах Союзу.

РОЗДІЛ VII ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ, ЩО РЕГУЛЮЮТЬ ТЛУМАЧЕННЯ ТА ЗАСТОСУВАННЯ ХАРТІЇ

Стаття II-51 Сфера застосування

1. Положення Хартії адресовано всім інституціям, органам та агенціям Союзу з належним дотриманням принципу субсидіарності, та державам-членам, лише коли вони виконують право Союзу. Отже, вони шанують права, дотримуються принципів та сприяють застосуванню їх згідно зі своїми відповідними повноваженнями, шануючи межі повноважень Союзу, що їх надано йому в інших Частинах Конституції.

2. Ця Хартія не поширює сферу застосування права Союзу поза повноваження Союзу, не надає Союзові нових повноважень і не покладає нових завдань, не змінює повноважень та завдань, визначених в інших Частинах Конституції.

Стаття II-52 Обсяг та тлумачення прав та принципів

1. Будь-яке обмеження у здійсненні прав та свобод, що їх визнано в цій Хартії, належить обумовлювати законом, із належним шануванням суті цих прав та свобод. З огляду на принцип пропорційності, обмеження можна робити лише тоді, коли вони потрібні й справді відповідають меті загальних інтересів, що їх визнає Союз, або коли постає потреба захищати права та свободи інших.

2. Якщо інші частини Конституції містять положення щодо прав, визнаних у цій Хартії, то ці права належить виконувати за умов та в межах, визначених у дотичних частинах.

3. Тією мірою, якою ця Хартія містить права, що відповідають правам, гарантованим у Конвенції про захист прав людини та засадничих свобод, значення та обсяг цих прав є тими самими, що їх закладено в Конвенції. Це положення не перешкоджає праву Союзу обумовлювати ширший захист.

4. Тією мірою, якою Хартія визнає засадничі права так, як вони постають із конституційних традицій, що є спільними в державах-членах, ці права належить тлумачити у згоді з цими традиціями.

5. Положення цієї Хартії, що містять принципи, можна реалізовувати через законодавчі та виконавчі акти інституцій та органів Союзу та акти держав-членів щодо виконання права Союзу, що їх прийнято на здійснення відповідних їхніх повноважень. Ці положення є визнаваними судово лише у тлумаченні таких актів та у провадженні щодо їхньої правомірності.

6. Національні законодавства та звичаї належить враховувати в повному обсязі, як окреслено в цій Хартії.

Стаття II-53 Рівень захисту

Ніщо в цій Хартії не належить тлумачити як обмеження чи порушення прав людини та засадничих свобод, що їх, у відповідних сферах застосування, визнає право Союзу та міжнародне право, а також міжнародні угоди, сторонами яких є Союз чи всі держави-члени, зокрема Європейська Конвенція про захист прав людини та засадничих свобод та конституції держав-членів.

Стаття II-54 Заборона зловживати правами

Ніщо у цій Хартії не належить тлумачити як таке, що надає будь-яке право займатися будь-якою діяльністю чи вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав та свобод, визнаних у цій Хартії, чи на обмеження їх більшою мірою, ніж обумовлено у Хартії.

ЧАСТИНА III ПОЛІТИКИ ТА ФУНКЦІЮВАННЯ СОЮЗУ

РОЗДІЛ I ПОЛОЖЕННЯ ЗАГАЛЬНОГО ЗАСТОСУВАННЯ

Стаття III-1

Союз забезпечує узгодженість різних політик та заходів, зазначених у цій Частині, з урахуванням усіх цілей Союзу та згідно з принципом надавання повноважень.

Стаття III-2

Усі заходи Союзу, зазначені в цій Частині, спрямовані на те, щоб усунути нерівність та сприяти рівності жінок та чоловіків.

Стаття III-3

Визначаючи та здійснюючи політики й заходи, зазначені в цій Частині, Союз має на меті боротьбу проти дискримінації на підставі статі, раси, етнічного походження, релігії чи віри, фізичних чи психічних вад, віку чи сексуальної орієнтації.

Стаття III-4

Вимоги щодо охорони довкілля належить залучати до визначання та здійснювання політик і заходів Союзу, зазначених у цій Частині, зокрема з огляду на сприяння стабільному розвиткові.

Стаття III-5

Вимоги щодо захисту прав споживачів належить враховувати у визначанні та здійснюванні інших політик і заходів Союзу.

Стаття III-6

Без порушення статей III-55, III-56, III-136 та зважаючи на місце послуг загального економічного інтересу як послуг, вартість яких визнають усі в Союзі, а також на їхню роль у сприянні соціальному та територіальному гуртуванню, Союз та держави-члени, кожен у межах своїх відповідних повноважень і в межах застосування Конституції, дбають про те, щоб ці послуги функціювали на принципах та умовах, зокрема економічних та фінансових, що уможливлюють виконання їхньої місії. Ці принципи та умови належить визначати в європейських законах.

РОЗДІЛ II НЕДИСКРИМІНАЦІЯ ТА ГРОМАДЯНСТВО

Стаття III-7

Європейські закони чи європейські рамкові закони можуть закладати правила, що забороняють дискримінацію на підставі державної належності, як зазначено в статті I-4.

Стаття III-8

1. Без порушення інших положень Конституції та в межах повноважень, що вона надає Союзові, європейський закон чи європейський рамковий закон Ради Міністрів може запровадити заходи, потрібні заради боротьби проти дискримінації на підставі статі, раси, етнічного походження, релігії чи віри, фізичних чи психічних вад, віку чи сексуальної орієнтації. Раді Міністрів належить діяти одностайно після отримання згоди Європейського Парламенту.

2. Європейські закони чи європейські рамкові закони можуть запроваджувати засадничі принципи заохочувальних заходів Союзу та визначати такі заохочувальні заходи, щоб підтримувати дії держав-членів, за винятком будь-якої гармонізації їхніх законів та підзаконних актів.

Стаття III-9

1. Якщо дії Союзу визнано потрібними, щоб полегшити здійснювання зазначеного в статті I-8 права кожного громадянина Союзу на вільне пересування й перебування, та якщо в Конституції не обумовлено потрібних повноважень, заходи на ці цілі можна запровадити в європейських законах чи європейських рамкових законах.

2. На такі самі цілі та якщо Конституція не обумовлює повноваження щодо дій у цій сфері, Рада Міністрів європейським законом чи європейським рамковим законом може закладати заходи щодо паспортів, ідентифікаційних посвідчень, дозволів на перебування чи будь-яких інших подібних документів, та заходи щодо соціального забезпечення чи соціального захисту. Раді Міністрів належить діяти одностайно після консультацій з Європейським Парламентом.

Стаття III-10

Європейський закон чи європейський рамковий закон Ради Міністрів визначає докладні положення щодо здійснення зазначеного у статті I-8 права кожного громадянина Союзу обирати та бути обраним на місцевих виборах та до Європейського Парламенту в державі-члені перебування, громадянином якої він не є. Раді Міністрів належить діяти одностайно після консультацій з Європейським Парламентом. Ці положення можуть обумовлювати відступи на підставі специфічних проблем держави-члена.

Право обирати та бути обраним до Європейського Парламенту належить здійснювати без порушення частини другої статті III-232 та заходів, ухвалених на її виконання.

Стаття III-11

Держави-члени ухвалюють положення, потрібні, щоб забезпечити дипломатичний та консульський захист громадян Союзу у третіх країнах, як зазначено в статті I-8.

Європейський закон Ради Міністрів може запровадити заходи, потрібні, щоб полегшити такий захист. Раді Міністрів належить діяти після консультацій з Європейським Парламентом.

Стаття III-12

Мови, якими кожен громадянин Союзу згідно зі статтею I-8 має право звернутися до інституцій чи дорадчих органів та отримати відповідь, перелічено в статті IV-10. До інституцій та дорадчих органів, зазначених у цій статті, належать ті, що їх перелічено в частині другій статті I-18, статтях I-30 та I-31, та Європейський омбудсман.

Стаття III-13

Комісія щотри роки доповідає Європейському Парламентові, Раді Міністрів та Економіко-соціальному Комітетові про застосування положень статті I-8 та цього Розділу. Ця доповідь враховує розвиток Союзу.

На цій підставі та без порушення інших положень Конституції, Рада Міністрів європейським законом чи європейським рамковим законом може доповнювати перелік прав, закладених у статті I-8. Раді Міністрів належить діяти одностайно після отримання згоди Європейського Парламенту. Закон чи рамковий закон не набирає чинності до того часу, коли його схвалять держави-члени згідно з відповідними їхніми конституційними вимогами.

РОЗДІЛ III ВНУТРІШНІ ПОЛІТИКИ ТА ЗАХОДИ

ПІДРОЗДІЛ I

ВНУТРІШНІЙ РИНОК

СЕКЦІЯ I

Запровадження внутрішнього ринку

Стаття III-14

1. Союз ухвалює заходи, спрямовані на запровадження внутрішнього ринку, згідно з цією статтею, статтею III-15, частиною першою статті III-26 та статтями III-29, III-39, III-62, III-65 та III-143, без порушення інших положень Конституції.

2. Внутрішній ринок охоплює простір без внутрішніх кордонів, де згідно з Конституцією забезпечено вільне пересування людей, товарів, послуг та капіталу.

3. Рада Міністрів, на пропозицію Комісії, ухвалює європейські регламенти та європейські рішення, що визначають настанови та умови, потрібні, щоб забезпечити збалансований поступ усіх дотичних секторів.

Стаття III-15

Розробляючи пропозиції, спрямовані на досягнення мети, сформульованої в статті III-14, Комісія враховує обсяг зусиль, що їх деяким економікам з відмінним рівнем розвитку треба докласти, щоб запровадити внутрішній ринок, та може пропонувати належні заходи.

Якщо ці заходи набувають форми відступів від загальних правил, вони повинні бути тимчасовими та спричиняти якомога менше завад функціюванню внутрішнього ринку.

Стаття III-16

Держави-члени провадять консультації одна з одною про те, яких спільних заходів треба вжити, аби запобігти впливові на функціювання внутрішнього ринку тих кроків, що їх держава-член може бути змушена зробити в разі серйозних внутрішніх збурень, що можуть впливати на підтримання правопорядку, в разі війни, серйозної міжнародної напруги, що становить загрозу війни, чи для виконання обов’язків, що їх вона перебрала заради збереження миру та міжнародної безпеки.

Стаття III-17

Якщо кроки, зроблені за обставин, зазначених у статтях III-6 та III-34, порушують умови конкуренції на внутрішньому ринку, Комісія разом із зацікавленою державою досліджують, яким чином ці кроки можна пристосувати до правил, закладених у Конституції.

Відступаючи від процедури, закладеної у статтях III-265 та III-266, Комісія чи будь-яка держава-член може передати питання безпосередньо до Суду, якщо вона вважає, що інша держава-член неналежним чином використовує повноваження, обумовлені у статтях III-6 та III-34. Суд виносить рішення на закритому засіданні.

СЕКЦІЯ 2

Вільне пересування людей та послуг

Підсекція 1

Працівники

Стаття III-18

1. Працівники мають право вільно пересуватися в межах Союзу.

2. Заборонено будь-яку дискримінацію на підставі державної належності працівників держав-членів у питаннях зайнятості, оплати праці та інших умов праці та зайнятості.

3. Працівники мають право, з урахуванням обмежень, обгрунтованих на підставах суспільного порядку, суспільної безпеки та суспільного здоров’я:

(a) зголошуватися на наявні пропозиції про працевлаштування;

(b) з цією метою вільно пересуватися в межах території держав-членів;

(c) перебувати в державі-члені з метою працевлаштування згідно з положеннями, що регулюють працевлаштування громадян цієї держави, закладеними в законах, підзаконних та адміністративних актах;

(d) після завершення праці в державі-члені залишатися на її території згідно з умовами, визначеними в європейських регламентах, що їх ухвалює Комісія.

4. Цю статтю не належить застосовувати до працевлаштування на державній службі.

Стаття III-19

Європейські закони чи європейські рамкові закони запроваджують потрібні заходи, що втілюють у життя свободу пересування працівників, як визначено в статті III-18. Їх належить ухвалювати після консультацій з Економіко-соціальним комітетом.

Такі європейські закони чи європейські рамкові закони спрямовано на те, щоб, зокрема:

(a) забезпечити близьку співпрацю національних служб зайнятості;

(b) скасувати ті адміністративні процедури та звичаї, а також ті визначальні строки набуття права доступу до наявних робочих місць, що випливають із національного законодавства чи укладених раніше угод між державами-членами, збереження яких створює перешкоди лібералізації вільного пересування працівників;

(c) скасувати всі визначальні строки набуття права та інші обмеження, обумовлені в національних законодавствах чи укладених раніше угодах між державами-членами, що запроваджують для працівників інших держав-членів умови вільного вибору місця праці, відмінні від умов для працівників зацікавленої держави;

(d) створити належні механізми, що координують пропозиції й запити щодо працевлаштування та сприяють досягненню балансу пропозицій і попиту на ринку зайнятості таким чином, щоб уникнути серйозної загрози рівневі життя та рівневі зайнятості у різних регіонах та галузях промисловості.

Стаття III-20

Держави-члени, в рамках спільної програми, сприяють обмінові молодими працівниками.

Стаття III-21

У сфері соціального забезпечення європейські закони чи європейські рамкові закони запроваджують заходи, потрібні, щоб втілити в життя свободу пересування працівників, упроваджуючи систему, що забезпечує працівникам-мігрантам, які працюють за наймом чи самостійно, та особам, що від них залежать, зокрема:

(a) накопичування всіх періодів, що їх ураховують за правом кількох країн, заради набуття та збереження права на соціальні виплати та допомогу та підраховування обсягу цих виплат та допомоги;

(b) сплату соціальних виплат та допомоги особам, що перебувають на території держав-членів.

Підсекція 2

Свобода підприємницької діяльності

Стаття III-22

У рамках цієї підсекції, заборонено обмежувати свободу підприємницької діяльності громадян однієї держави-члена на території іншої держави-члена. Цим також заборонено застосовувати до громадян будь-якої держави-члена обмеження на створення представництв, філій чи дочірніх підприємств на території будь-якої держави-члена.

Громадяни держави-члена мають право започатковувати й провадити самостійну трудову діяльність, а також створювати й керувати підприємствами, зокрема товариствами в сенсі частини другої статті III-27, на території іншої держави-члена на умовах, закладених для своїх громадян за правом держави-члена, де таку підприємницьку діяльність здійснювано, з урахуванням положень секції про пересування капіталу.

Стаття III-23

1. Європейські рамкові закони запроваджують заходи, щоб досягти свободи підприємницької діяльності в окремих видах діяльності. Їх належить ухвалювати після консультацій з Економіко-соціальним комітетом.

2. Європейський Парламент, Рада Міністрів та Комісія виконують обов’язки, що покладають на них положення частини першої, зокрема:

(a) надаючи, як загальне правило, пріоритетний режим тим видам діяльності, де свобода підприємницької діяльності особливо вагомо сприяє розвиткові виробництва й торгівлі;

(b) забезпечуючи близьку співпрацю компетентних органів держав-членів, щоб з’ясовувати конкретний стан різних видів діяльності в межах Союзу;

(c) скасовуючи ті адміністративні процедури та звичаї, що випливають із національного законодавства чи укладених раніше угод між державами-членами, збереження яких створює перешкоди свободі підприємницької діяльності;

(d) забезпечуючи, щоб працівники однієї держави-члена, що працюють на території іншої держави-члена, могли там залишатися з метою започаткувати самостійну діяльність, якщо вони задовольняють умови, що їх повинні були б задовольнити, якби прибули до цієї держави в момент, коли виявили намір започаткувати цю діяльність;

(e) надаючи громадянам однієї держави-члена змогу придбати й користуватися землею та нерухомим майном, розташованим на території іншої держави-члена, тією мірою, якою це не суперечить принципам, закладеним у частині другій статті III-123;

(f) поступово скасовуючи в усіх дотичних видах діяльності обмеження свободи підприємницької діяльності стосовно створювання представництв, філій чи дочірніх підприємств на території держав-членів, та стосовно умов, за яких персонал основного підприємства може обіймати керівні чи наглядові посади в цих представництвах, філіях і дочірніх підприємствах;

(g) координуючи потрібною мірою гарантії, яких вимагають держави-члени від товариств у сенсі частини другої статті III-27, заради захисту інтересів членів та третіх осіб, щоб забезпечити еквівалентність цих гарантій в усьому Союзі;

(h) пересвідчуючися, що допомога, яку надають держави-члени, не порушує умов підприємницької діяльності.

Стаття III-24

Цю підсекцію не належить застосовувати до діяльності, пов’язаної, навіть епізодично, зі здійсненням державної влади в будь-якій зацікавленій державі-члені.

Європейські закони чи європейські рамкові закони можуть вилучати деякі види діяльності зі сфери застосування цієї підсекції.

Стаття III-25

1. Ця підсекція та заходи, ухвалені на її підставі, не порушують застосування положень, закладених у законах, підзаконних чи адміністративних актах держав-членів, що обумовлюють окремий режим для іноземних громадян з огляду на суспільний порядок, суспільну безпеку та суспільне здоров’я.

2. Європейські рамкові закони координують національні положення, зазначені в частині першій.

Стаття III-26

1. Європейські рамкові закони полегшують особам започатковувати й вести самостійну діяльність. Це охоплює:

(a) взаємне визнання дипломів, сертифікатів та інших документів, що засвідчують кваліфікацію;

(b) координацію положень, закладених у законах, підзаконних чи адміністративних актах держав-членів про започатковування та ведення самостійної діяльності.

2. У разі медичних і споріднених та фармацевтичних професій, поступове скасовування обмежень залежить від координації умов здійснювання їх у різних державах-членах.

Стаття III-27

На цілі цієї підсекції, товариства, створені згідно з правом держави-члена і що мають місце перебування, зазначене в установчих документах, головне управління чи основне місце здійснення діяльності в межах Союзу, мають такий самий режим, як фізичні особи, що є громадянами держав-членів.

"Товариства" — це товариства, утворені за цивільним чи торговим правом, зокрема кооперативи, та інші юридичні особи, чию діяльність регулює публічне чи приватне право, крім неприбуткових.

Стаття III-28

Без порушення застосування інших положень Конституції, держави-члени в питаннях їхньої участі в капіталі товариств у сенсі статті III-27, надають громадянам інших держав-членів однаковий режим із власними громадянами.

Підсекція 3

Свобода надавати послуги

Стаття III-29

У рамках цієї підсекції, заборонено обмежувати свободу надавати послуги в межах Союзу щодо громадян держав-членів, що здійснюють підприємницьку діяльність у державі-члені іншій, ніж та, громадянам якої призначено послуги.

Європейські закони чи європейські рамкові закони можуть поширити застосування положень цієї підсекції на громадян третьої країни, що надають послуги та здійснюють підприємницьку діяльність у межах Союзу.

Стаття III-30

Послугами у сенсі Конституції є “послуги”, що їх зазвичай надають за винагороду, тією мірою, якою вони не підпадають під дію положень про свободу пересування людей, товарів та капіталу.

"Послугами”, зокрема, є:

(a) діяльність промислового характеру;

(b) діяльність торговельного характеру;

(c) діяльність ремісників;

(d) діяльність осіб вільних професій.

Без порушення підсекції про право на підприємницьку діяльність, особа, що надає послуги, може заради цього тимчасово здійснювати свою діяльність у державі-члені, де надавано послуги, за таких самих умов, як запроваджено в цій державі для своїх громадян.

Стаття III-31

1. Свободу надавати послуги у сфері транспорту регулює секція, що стосується транспорту.

2. Лібералізацію банківських та страхових послуг, пов’язаних з пересуванням капіталу, належить здійснювати узгоджено з лібералізацією пересування капіталу.

Стаття III-32

1. Європейський рамковий закон запроваджує заходи, щоб досягти лібералізації окремої послуги. Його належить ухвалювати після консультацій з Економіко-соціальним комітетом.

2. Щодо європейського рамкового закону, зазначеного в частині першій, пріоритет зазвичай належить надавати тим послугам, що безпосередньо впливають на витрати виробництва, чи лібералізація яких сприяє торгівлі товарами.

Стаття III-33

Держави-члени декларують готовність здійснити лібералізацію послуг ширшу, ніж вимагає європейський рамковий закон, ухвалений на підставі частини першої статті III-32, якщо це можливо з огляду на загальний економічний стан та ситуацію в дотичному секторі економіки.

З цією метою Комісія дає рекомендації зацікавленим державам-членам.

Стаття III-34

Доки обмеження на свободу надавати послуги не скасовано, кожна держава-член застосовує такі обмеження до всіх осіб, що надають послуги в сенсі частини першої статті III-29, без розмежування на підставі державної належності чи перебування.

Стаття III-35

Статті від III-24 до III-27 належить застосовувати до питань, охоплених у цій підсекції.

СЕКЦІЯ 3

Вільне пересування товарів

Підсекція 1

Митний союз

Стаття III-36

1. Союз містить в собі митний союз, що охоплює всю торгівлю товарами, заборону на ввізне й вивізне мито та на всі збори еквівалентної дії між державами-членами, та ухвалення спільного митного тарифу у відносинах із третіми країнами.

2. Статтю III-38 та підсекцію 3 цієї секції належить застосовувати до продукції, що походить із держав-членів, та продукції, що надходить із третіх країн і перебуває у вільному обігу в державах-членах.

Стаття III-37

Продукцію, що надходить із третіх країн, належить вважати такою, що перебуває у вільному обігу в державі-члені, якщо щодо неї дотримано всіх ввізних формальностей та стягнуто мито чи збори еквівалентної дії, та щодо неї не використано повного чи часткового повернення цього мита чи зборів.

Стаття III-38

Заборонено ввізне й вивізне мито та збори еквівалентної дії між державами-членами. Цю заборону належить застосовувати також до мита фіскального характеру.

Стаття III-39

Рада Міністрів, на пропозицію Комісії, ухвалює європейські регламенти та європейські рішення, що встановлюють ставки Спільного митного тарифу.

Стаття III-40

Виконуючи завдання, покладені на неї цією підсекцією, Комісії належить керуватися:

(a) потребою сприяти торгівлі між державами-членами та третіми країнами;

(b) змінами умов конкуренції в Союзі тою мірою, якою вони поліпшують конкурентоспроможність підприємств;

(c) потребами Союзу в постачанні сировини й напівфабрикатів;

у зв’язку з цим Комісія дбає про те, щоб не порушити умов конкуренції держав-членів щодо готових виробів;

(d) потребою уникати суттєвих збурень економік держав-членів і забезпечувати раціональний розвиток виробництва та зростання споживання в межах Союзу.

Підсекція 2

Митна співпраця

Стаття III-41

У межах сфери застосування Конституції, європейські закони чи європейські рамкові закони запроваджують заходи, спрямовані на зміцнення митної співпраці держав-членів та їх із Комісією.

Підсекція 3

Заборона кількісних обмежень

Стаття III-42

Заборонено кількісні обмеження на експорт та імпорт та на всі заходи еквівалентної дії між державами-членами.

Стаття III-43

Стаття III-42 не виключає заборон чи обмежень на експорт, імпорт чи транзит товарів на підставі суспільної моралі, порядку чи безпеки; захисту здоров’я та життя людей, тварин чи рослин; захисту національних скарбів, що мають мистецьку, історичну чи археологічну вартість; захисту промислової та комерційної власності. Проте таким заборонам чи обмеженням не належить бути засобами свавільної дискримінації чи прихованого обмеження торгівлі між державами-членами.

Стаття III-44

1. Держави-члени пристосовують державні монополії комерційного характеру таким чином, щоб запобігти будь-якій дискримінації стосовно умов, на яких громадяни держав-членів постачають та реалізують товари.

Цю статтю належить застосовувати до будь-якого органу, через який держава-член, de jure чи de facto, прямо чи опосередковано наглядає за імпортом чи експортом між державами-членами, визначає його чи істотно на нього впливає. Це положення належить також застосовувати до монополій, що їх держава передала іншим.

2. Держави-члени утримуються від будь-яких нових кроків, що суперечать принципам, закладеним у частині першій, чи які обмежують сферу застосування статей про заборону мита і кількісних обмежень між державами-членами.

3. Якщо державна монополія комерційного характеру має правила, що полегшують реалізацію сільськогосподарської продукції чи сприяють отримуванню від неї більшого виторгу, то, застосовуючи цю статтю, належить уживати заходів, що забезпечують зацікавленим виробникам еквівалентні гарантії щодо зайнятості та рівня життя.

СЕКЦІЯ 4

Капітал та платежі

Стаття III-45

У рамках цієї секції, заборонено обмежувати пересування капіталу й платежів між державами-членами та між державами-членами й третіми країнами.

Стаття III-46

1. Стаття III-45 не порушує застосування щодо третіх країн будь-яких обмежень, що існували на 31 грудня 1993 року згідно з національним правом чи правом Союзу, ухвалених щодо пересування капіталу до чи з третіх країн із залученням прямих інвестицій, зокрема інвестицій у нерухоме майно, та щодо підприємницької діяльності, надавання фінансових послуг чи допуску цінних паперів на ринки капіталу.

2. Європейські закони чи європейські рамкові закони вводять у дію заходи щодо пересування капіталу до чи з третіх країн із залученням прямих інвестицій, зокрема інвестицій у нерухоме майно, та щодо підприємницької діяльності, надавання фінансових послуг чи допуску цінних паперів на ринки капіталу.

Європейський Парламент та Рада Міністрів докладають зусиль, щоб якомога повнішою мірою, без порушення інших положень Конституції, досягти мети вільного пересування капіталу між державами-членами та третіми країнами.

3. Без огляду на частину другу, лише європейський закон чи європейський рамковий закон Ради Міністрів може вводити в дію заходи, що є кроком назад у праві Союзу в питаннях лібералізації пересування капіталу до чи з третіх країн. Раді Міністрів належить діяти одностайно після консультацій з Європейським Парламентом.

Стаття III-47

1. Стаття III-45 не порушує право держав-членів:

(a) застосовувати дотичні положення свого податкового права, що вирізняють платників податків з відмінним становищем, з огляду на місце їхнього перебування чи місце, де інвестовано їхній капітал;

(b) робити всі кроки, потрібні, щоб запобігти порушенню національних положень, закладених у законах та підзаконних актах, зокрема у сфері оподаткування та розсудливого нагляду за фінансовими установами, чи закласти процедури декларування пересування капіталу для адміністративної чи статистичної інформації, а також робити кроки на підставі суспільного порядку чи суспільної безпеки.

2. Ця секція не порушує застосовності обмежень на право підприємницької діяльності, якщо вони згідні з Конституцією.

3. Крокам і процедурам, зазначеним в частинах першій та другій, не належить бути засобами свавільної дискримінації чи прихованого обмеження вільного пересування капіталу та платежів, як визначено в статті III-45.

Стаття III-48

Якщо, за виняткових обставин, пересування капіталу до чи з третіх країн спричиняє чи може спричинити серйозні ускладнення у функціюванні економічного та валютного союзу, Рада Міністрів, на пропозицію Комісії, може ухвалити європейські регламенти чи європейські рішення, що впроваджують, не довше ніж на шість місяців, захисні заходи щодо третіх країн, якщо такі заходи вкрай потрібні. Раді Міністрів належить діяти після консультацій з Європейським Центральним Банком.

Стаття III-49

Коли це потрібно, щоб досягти мети, сформульованої в статті III-158, зокрема щоб запобігати організованій злочинності, тероризмові й торгівлі людьми та боротися проти них, європейські закони можуть визначати рамки заходів щодо пересування капіталу та платежів, зокрема заморожування рахунків, фінансових активів чи економічних прибутків, що належать фізичним чи юридичним особам, групам чи недержавним утворенням чи є їхньою власністю.

Рада Міністрів, на пропозицію Комісії, ухвалює європейські регламенти чи європейські рішення на виконання законів, зазначених у частині першій.

СЕКЦІЯ 5

Правила конкуренції

Підсекція 1

Правила щодо суб’єктів господарювання

Стаття III-50

1. Заборонено, як несумісні з внутрішнім ринком, всі угоди між суб’єктами господарювання, рішення об’єднань суб’єктів господарювання та узгоджені практики, що можуть вплинути на торгівлю між державами-членами і метою чи наслідком яких є запобігання, обмеження чи спотворення конкуренції на внутрішньому ринку, зокрема ті, що:

(a) прямо чи опосередковано встановлюють ціни на купівлю чи продаж, чи будь-які інші торговельні умови;

(b) обмежують чи контролюють виробництво, ринки, технічний розвиток чи інвестиції;

(c) розподіляють ринки чи джерела постачання;

(d) застосовують неоднакові умови в еквівалентних правочинах з іншими торговими сторонами, створюючи цим невигідні для них умови конкуренції;

(e) обумовлюють укладання договорів прийняттям додаткових зобов’язань інших сторін, які, за своєю суттю чи згідно з торговельними звичаями, не пов’язані з предметом цих договорів.

2. Будь-які угоди чи рішення, що їх заборонено на підставі цієї статті, належить автоматично вважати нікчемними.

3. Проте частину першу можна оголосити незастосовною до:

- будь-якої угоди чи категорії угод між суб’єктами господарювання;

- будь-якого рішення чи категорії рішень об’єднань суб’єктів господарювання;

- будь-якої узгодженої практики чи категорії узгоджених практик,

що сприяють поліпшенню виробництва чи розповсюдження продукції, технічному чи економічному поступові, водночас забезпечуючи, аби споживачі отримали належну частку користі, та які:

(a) не накладають на зацікавлені суб’єкти господарювання обмежень, що не є неодмінними для досягнення цієї мети;

(b) не дають таким суб’єктам господарювання змоги усунути конкуренцію стосовно істотної частини дотичної продукції.

Стаття III-51

Заборонено, як несумісне з внутрішнім ринком, будь-яке зловживання одного чи кількох суб’єктів господарювання своїм домінівним становищем на внутрішньому ринку чи на істотній його частині, тією мірою, якою воно може вплинути на торгівлю між державами-членами.

Таке зловживання може полягати, зокрема, в:

(a) прямому чи опосередкованому встановленні невиправданих цін на купівлю чи продаж, чи інших невиправданих торговельних умов;

(b) обмеженні виробництва, ринків чи технічного розвитку на шкоду споживачам;

(c) застосуванні неоднакових умов у еквівалентних правочинах з іншими торговими сторонами, що створює невигідні для них умови конкуренції;

(d) обумовлюванні укладання договорів прийняттям додаткових зобов’язань інших сторін, які, за своєю суттю чи згідно з торговельними звичаями, не пов’язані з предметом цих договорів.

Стаття III-52

1. Рада Міністрів, на пропозицію Комісії, ухвалює європейські регламенти, спрямовані на втілення принципів, сформульованих у статтях III-50 та III-51. Раді Міністрів належить діяти після консультацій з Європейським Парламентом.

2. Європейські регламенти, зазначені в частині першій, призначені, зокрема:

(a) забезпечити дотримання заборони, закладеної в частині першій статті III-50 та статті III-51, вводячи положення про сплату штрафів та пені;

(b) закласти докладні правила застосування частини третьої статті III-50 з урахуванням потреби, з одного боку, забезпечити ефективний нагляд, а з іншого — зробити адміністрування якомога простішим;

(c) визначити, в разі потреби, сфери застосування положень статей III-50 та III- 51 в різних галузях економіки;

(d) визначити відповідні функції Комісії та Суду в застосовуванні положень, закладених у цій частині;

(e) встановити зв’язок між національними законодавствами та цією секцією чи європейськими регламентами, ухваленими на підставі цієї статті.

Стаття III-53

Доки не набрали чинності європейські регламенти, ухвалені на підставі статті III-52, органи влади держав-членів ухвалюють рішення про прийнятність угод, рішень та практик узгоджених дій, а також про зловживання домінівним становищем на внутрішньому ринку, згідно з їхнім національним правом і статтею III-50, зокрема її частиною третьою, та статтею III-51.

Стаття III-54

1. Без порушення статті III-53, Комісія забезпечує застосовування принципів, закладених у статтях III-50 та III-51. За заявою держави-члена чи з власної ініціативи, у співпраці з компетентними органами держав-членів, що надають їй допомогу, Комісія розслідує випадки гаданого порушення цих принципів. Якщо встановлено, що порушення мало місце, вона пропонує належні заходи його припинення.

2. Якщо порушення не усунено, Комісія ухвалює обгрунтоване європейське рішення, що визнає порушення принципів. Комісія може оприлюднити своє рішення й уповноважити держави-члени зробити кроки, потрібні, щоб виправити ситуацію, визначивши їхні умови та деталі.

3. Комісія може ухвалювати європейські регламенти щодо категорій угод, стосовно яких Рада Міністрів діяла згідно з абзацом (b) частини другої статті III- 52.

Стаття III-55

1. Щодо державних суб’єктів господарювання та суб’єктів господарювання, яким держави-члени надають окремі чи виключні права, держави-члени не вводять у дію та не зберігають чинність жодного положення, що суперечить положенням Конституції, зокрема частині другій статті I-4 та статтям від III-55 до III-58.

2. Суб’єкти господарювання, яким довірено бути операторами послуг загального економічного інтересу, чи які мають характер прибуткової монополії, підпадають під дію положень Конституції, зокрема правил конкуренції, тією мірою, якою застосування таких правил не заважає, de jure чи de facto, виконувати особливі завдання, що їм їх доручено. Розвиток торгівлі не належить порушувати такою мірою, щоб це суперечило інтересам Союзу.

3. Комісія забезпечує застосування цієї статті та, в разі потреби, ухвалює належні європейські регламенти чи європейські рішення.

Підсекція 2

Допомога, що її надають держави-члени

Стаття III-56

1. Якщо в Конституції не обумовлено інакше, допомога, яку в будь-якій формі надає держава-член чи яку надано за рахунок державних ресурсів, що спотворює чи загрожує спотворити конкуренцію, надаючи переваги певним суб’єктам господарювання чи виробництву певних товарів, є несумісною з внутрішнім ринком тою мірою, якою вона впливає на торгівлю між державами-членами.

2. Сумісною з внутрішнім ринком є:

(a) допомога соціального характеру, надана окремим споживачам, за умови, що її надано без дискримінації на підставі походження дотичних товарів;

(b) допомога заради ліквідації наслідків стихійного лиха чи надзвичайних ситуацій;

(c) допомога економіці певних регіонів Федеративної Республіки Німеччини, що зазнали впливу поділу Німеччини, якщо така допомога потрібна, щоб скомпенсувати несприятливі економічні наслідки, спричинені цим поділом.

3. Сумісною з внутрішнім ринком можна вважати:

(a) допомогу, що сприяє економічному розвиткові регіонів із надзвичайно низьким рівнем життя чи високим рівнем безробіття;

(b) допомогу, що сприяє здійсненню важливого проекту спільного європейського інтересу чи подоланню серйозного збурення економіки держави-члена;

(c) допомогу, що сприяє розвиткові певних видів економічної діяльності чи певних сфер економіки, якщо така допомога не чинить негативного впливу на умови торгівлі такою мірою, що це суперечить спільному інтересові;

(d) допомогу, що сприяє культурному розвиткові та збереженню культурної спадщини, якщо така допомога не впливає на умови торгівлі та конкуренцію в Союзі такою мірою, що це суперечить спільному інтересові;

(e) інші категорії допомоги, що їх можуть окреслити європейські регламенти чи європейські рішення, які ухвалює Рада Міністрів на пропозицію Комісії.

Стаття III-57

1. Комісія, у співпраці з державами-членами, постійно наглядає за всіма системами допомоги, наявними в цих державах. Вона пропонує останнім будь-які належні заходи, що їх вимагає прогресивний розвиток чи функціювання внутрішнього ринку.

2. Якщо, після сповіщення зацікавлених сторін із пропозицією подати свої коментарі, Комісія встановлює, що допомога, яку надала держава-член чи яку отримано з державних ресурсів, є несумісною з внутрішнім ринком з огляду на статтю III-56, чи що таку допомогу використовують неналежним чином, вона ухвалює європейське рішення, що вимагає від зацікавленої держави скасувати чи змінити таку допомогу протягом строку, що його належить установити Комісії.

Якщо зацікавлена держава не дотримується європейського рішення протягом установленого строку, Комісія чи будь-яка інша зацікавлена держава-член може, як відступ від положень статей III-265 та II-266, передати питання безпосередньо до Суду.

Як відступ від статті III-56 чи європейських регламентів, обумовлених у статті III-58, Рада Міністрів, на подання держави-члена, може одностайно ухвалити європейське рішення, якщо воно виправдане винятковими обставинами, про те, що допомогу, яку ця держава надає чи планує надати, визнано сумісною з внутрішнім ринком. Якщо Комісія вже почала стосовно зазначеної допомоги процедуру, обумовлену в абзаці першому цієї частини, факт подання зацікавленої держави до Ради Міністрів має наслідком зупинення цієї процедури доти, доки Рада Міністрів не оприлюднить своєї позиції.

Проте, якщо Рада Міністрів не оприлюднює своєї позиції протягом трьох місяців від моменту зазначеного подання, Комісія діє.

3. Державам-членам належить інформувати Комісію про будь-які плани щодо надавання чи зміни допомоги достатньо завчасно, щоб вона мала змогу подати свої коментарі. Якщо вона вважає, що будь-який такий план є несумісним із внутрішнім ринком з огляду на статтю III-56, вона невідкладно починає процедуру, обумовлену в частині другій. Зацікавленій державі-членові належить не вживати запланованих заходів доти, доки цю процедуру не завершено остаточним рішенням.

4. Комісія може ухвалити європейські регламенти стосовно категорій державної допомоги, що їх, на підставі статті III-58, Рада Міністрів визнає такими, яких можна звільнити від процедури, обумовленої в частині третій.

Стаття III-58

Рада Міністрів, на пропозицію Комісії, може ухвалити європейські регламенти на застосування статей III-56 та III-57, зокрема на визначення умов застосування частини третьої статті III-57 та категорій допомоги, що їх звільнено від цієї процедури. Їй належить діяти після консультацій з Європейським Парламентом.

СЕКЦІЯ 6

Податкові положення

Стаття III-59

Жодній державі-членові не належить, прямо чи опосередковано, накладати на продукцію інших держав-членів будь-які внутрішні податки будь-якого типу, що перевищують податки, прямо чи опосередковано накладені на подібну продукцію національного виробництва.

Крім того, жодній державі-членові не належить накладати на продукцію інших держав-членів жодних внутрішніх податків таких, що за своєю суттю надають непрямий захист іншій продукції.

Стаття III-60

Якщо держава-член експортує продукцію на територію іншої держави-члена, будь-яке відшкодування внутрішнього податку не може перевищувати внутрішнього податку, прямо чи опосередковано накладеного на цю продукцію.

Стаття III-61

Не належить надавати звільнення від сплати та відшкодування стягнень, що не є податком з обігу, акцизними зборами та іншими формами непрямого оподаткування, стосовно експорту до інших держав-членів, і не належить накладати компенсаційні податки стосовно імпорту з держав-членів, хіба що в європейському рішенні, що його ухвалила Рада Міністрів на пропозицію Комісії, попередньо схвалено такі положення обмеженого строку дії.

Стаття III-62

1. Європейський закон чи європейський рамковий закон Ради Міністрів закладає заходи гармонізації законодавства щодо податків з обігу, акцизних зборів та інших форм непрямого оподаткування за умови, що така гармонізація потрібна для функціювання внутрішнього ринку та щоб уникнути спотворення конкуренції. Раді Міністрів належить діяти одностайно після консультацій з Європейським Парламентом та Економіко-соціальним комітетом.


Украинская Баннерная Сеть