.

 

 FilesFor.com - Рефераты, курсовые, дипломные + законодательство УКРАИНЫ


Украинская Баннерная Сеть

Украинская Баннерная Сеть

Украинская Баннерная Сеть

Украинская Баннерная Сеть

Кримінально-процесуальний Кодекс України

Зміст документу

Кримінально-процесуальний Кодекс України. 1

Розділ перший ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ.. 8

Глава 1 ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ.. 8

Стаття 1. Призначення Кримінально-процесуального кодексу України. 8

Стаття 2. Завдання кримінального судочинства. 8

Стаття 3. Чинність кримінально-процесуального закону. 8

Стаття 4. Обов’язок порушити кримінальну справу і розкрити злочин. 8

Стаття 5. Недопустимість притягнення як обвинуваченого інакше ніж на підставах і в порядку, встановлених законом.. 8

Стаття 6. Обставини, що виключають провадження в кримінальній справі 8

Стаття 7. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання внаслідок зміни обстановки. 9

Стаття 7-1. Закриття кримінальної справи у зв’язку з дійовим каяттям, з примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим, із застосуванням примусових заходів виховного характеру, з передачею особи на поруки або із закінченням строків давності 10

Стаття 7-2. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям   10

Стаття 7-3. Порядок вирішення справ про суспільно небезпечні діяння, вчинені особою, яка не досягла віку, з якого можлива кримінальна відповідальність. 11

Стаття 8. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим.. 11

Стаття 9. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру. 11

Стаття 10. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки. 12

Стаття 11. Відмова в передачі на поруки. 12

Стаття 11-1 Порядок звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності 12

Стаття 12. Оскарження потерпілим рішення суду про звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв’язку зі зміною обстановки, дійовим каяттям, застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру, з передачею особи на поруки та із закінченням строків давності 13

Стаття 13. Відновлення справи при відмові від поручительства. 13

Стаття 14. Недоторканність особи. 13

Стаття 14-1. Недоторканність житла, охорона особистого життя громадян, таємниці листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, банківських вкладів та рахунків. 13

Стаття 15. Здійснення правосуддя тільки судом.. 14

Стаття 16. Здійснення правосуддя на засадах рівності громадян перед законом і судом.. 14

Стаття 16-1. Змагальність і диспозитивність. 14

Стаття 17. Колегіальний і одноособовий розгляд справ. 15

Стаття 18. Незалежність суддів і підкорення їх тільки законові 15

Стаття 19. Мова, якою провадиться судочинство. 15

Стаття 20. Гласність судового розгляду. 15

Стаття 21. Забезпечення підозрюваному, обвинуваченому і підсудному права на захист. 16

Стаття 22. Всебічне, повне і об’єктивне дослідження обставин справи. 16

Стаття 23. Виявлення причин і умов, які сприяли вчиненню злочину. 16

Стаття 23-1. Подання органу дізнання, слідчого, прокурора в кримінальній справі 16

Стаття 23-2. Окрема ухвала (постанова) суду. 17

Стаття 24. Нагляд вищестоящих судів за судовою діяльністю.. 17

Стаття 25. Прокурорський нагляд в кримінальному судочинстві 17

Стаття 26. Об’єднання і виділення справ. 18

Стаття 27. Притягнення до кримінальної відповідальності не інакше як за скаргою потерпілого  18

Стаття 28. Цивільний позов у кримінальній справі 19

Стаття 29. Забезпечення відшкодування збитків, завданих злочином, і виконання вироку в частині конфіскації майна. 19

Стаття 31. Порядок зносин судів, прокурорів, слідчих і органів дізнання з відповідними установами іноземних держав. 20

Стаття 32. Роз’яснення значення термінів Кодексу. 20

Глава 2 ПІДСУДНІСТЬ. 21

Стаття 33. Підсудність справ районному (міському) суду. 21

Стаття 34. Підсудність справ апеляційному суду Автономної Республіки Крим, апеляційним судам областей, міст Києва і Севастополя. 22

Стаття 36. Підсудність справ військовим судам.. 22

Стаття 37. Територіальна підсудність. 22

Стаття 38. Передача справи з одного суду до іншого. 23

Стаття 39. Визначення підсудності справ, які належать до компетенції декількох однойменних судів  23

Стаття 40. Визначення підсудності справ, які належать до компетенції різнойменних судів. 23

Стаття 41. Направлення справи за підсудністю.. 23

Стаття 42. Недопустимість спорів про підсудність. 24

Глава 3 УЧАСНИКИ ПРОЦЕСУ, ЇХ ПРАВА І ОБОВ’ЯЗКИ.. 24

Стаття 43. Обвинувачений і його права. 24

Стаття 43-1. Підозрюваний. 24

Стаття 44. Захисник. 24

Стаття 45. Обов’язкова участь захисника. 25

Стаття 46. Відмова від захисника і його заміна. 26

Стаття 47. Порядок запрошення і призначення захисника. 26

Стаття 48. Обов’язки і права захисника. 27

Стаття 49. Потерпілий. 28

Стаття 50. Цивільний позивач. 29

Стаття 51. Цивільний відповідач. 29

Стаття 52. Представники потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача. 29

Стаття 52-1. Забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві 30

Стаття 52-2. Права і обов’язки осіб, щодо яких здійснюються заходи безпеки. 30

Стаття 52-3. Нерозголошення відомостей про особу, щодо якої здійснюються заходи безпеки. 31

Стаття 52-4. Порядок скасування заходів безпеки. 31

Стаття 52-5. Оскарження рішень про відмову в застосуванні заходів безпеки або про їх скасування  32

Стаття 53. Обов’язок роз’яснення і забезпечення прав особам, які беруть участь у справі 32

Стаття 53-1. Обов’язок органу дізнання, слідчого, прокурора і суду щодо вжиття заходів до відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконними діями. 32

Глава 4 ОБСТАВИНИ, ЩО ВИКЛЮЧАЮТЬ МОЖЛИВІСТЬ УЧАСТІ В КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ. 32

Стаття 54. Обставини, що виключають участь судді в розгляді справи. 32

Стаття 55. Недопустимість повторної участі судді у розгляді справи. 33

Стаття 56. Відвід судді 33

Стаття 57. Порядок вирішення заявленого відводу. 33

Стаття 58. Відвід прокурора. 34

Стаття 60. Відвід слідчого і особи, яка провадить дізнання. 34

Стаття 61. Обставини, що виключають участь у справі захисника. 35

Стаття 61-1. Усунення захисника від участі у справі 35

Стаття 62. Відвід перекладача, експерта, спеціаліста і секретаря судового засідання. 36

Стаття 63. Обставини, що виключають участь у справі представника потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача. 36

Глава 5 ДОКАЗИ.. 36

Стаття 64. Обставини, що підлягають доказуванню в кримінальній справі 36

Стаття 65. Докази. 37

Стаття 66. Збирання і подання доказів. 37

Стаття 67. Оцінка доказів. 37

Стаття 68. Показання свідків. 37

Стаття 69. Особи, які не підлягають допиту як свідки і особи, які мають право відмовитися давати показання як свідки. 38

Стаття 69-1. Права свідка. 38

Стаття 70. Обов’язки свідка. 39

Стаття 71. Відповідальність свідка. 39

Стаття 72. Показання потерпілого. 39

Стаття 73. Показання підозрюваного. 40

Стаття 74. Показання обвинуваченого. 40

Стаття 75. Висновок експерта. 40

Стаття 76. Обов’язкове призначення експертизи. 40

Стаття 77. Обов’язки і права експерта. 41

Стаття 78. Речові докази. 41

Стаття 79. Зберігання речових доказів. 41

Стаття 80. Строки зберігання речових доказів. 42

Стаття 81. Вирішення питання про речові докази. 42

Стаття 82. Протоколи слідчих і судових дій та інші носії інформації щодо цих дій. 42

Стаття 83. Документи. 42

Глава 6 ПРОТОКОЛИ.. 42

Стаття 84. Обов’язковість ведення протоколу. 42

Стаття 85. Протокол слідчої дії 43

Стаття 85-1. Застосування звукозапису при провадженні досудового слідства. 43

Стаття 85-2. Застосування кінозйомки, відеозапису при проведенні слідчої дії 44

Стаття 87. Протокол судового засідання. 44

Стаття 87-1. Порядок складання і оформлення протоколів та технічного запису. 45

Стаття 88. Зауваження на протокол судового засідання. 45

Стаття 88-1. Розгляд зауважень на протокол судового засідання. 45

Стаття 88-2. Відтворення технічного запису судового засідання. 46

Глава 7 СТРОКИ І СУДОВІ ВИТРАТИ.. 46

Стаття 89. Обчислення строків. 46

Стаття 90. Поновлення строку. 46

Стаття 91. Судові витрати. 46

Стаття 92. Відшкодування витрат свідкам, потерпілим, законним представникам потерпілих, експертам, спеціалістам, перекладачам і понятим.. 47

Стаття 93. Відшкодування судових витрат та оплата праці адвокатів. 47

Стаття 93-1. Відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину  47

 

Кримінально-процесуальний Кодекс України

                 { від статті 1 до статті 93-1 }

 

                  { ст.94 - ст.236-6 ( 1002-05 )}

                  { ст.237 - ст.449 ( 1003-05 )}

 

         { Затверджений Законом від 28.12.60 ( 1000-05 )

           ВВР, 1961, N 2 ст. 15 }

 

 

         { Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з

           Указами Президії Верховної Ради Української РСР

           N 342а-05  від 27.06.61 (Від. N 28, ст.342)

           N 461а-06  від 10.09.62 (Від. N 37, ст.461)

                      від 13.06.63 (Від. N 25, ст.406)

           N 677а-06  від 18.11.63 (Від. N 48, ст.677)

                      від 18.01.66 (Від. N 4 , ст.15)

                      від 09.11.66 (Від. N 44, ст.274)

                      від 24.01.67 (Від. N 5, ст.63)

           N 2631-07  від 18.03.70 (Від. N 15, ст.101)

           N  117-08  від 30.08.71 (Від. N 36, ст.278)

           N  862-08  від 21.07.72 (Від. N 31, ст.260)

           N  986-08  від 30.08.72 (Від. N 36, ст.314)

           N 1879-08  від 03.07.73 (Від. N 29, ст.249)

           N 1898-08  від 23.07.73 (Від. N 32, ст.260)

           N 1937-08  від 10.08.73 (Від. N 34, ст.271)

           N 2718-08  від 17.06.74 (Від. N 27, ст.222)

           N 3130-08  від 14.10.74 (Від. N 44, ст.445)

           N   52-09  від 18.07.75 (Від. N 30, ст.371)

           N  140-09  від 04.09.75 (Від. N 37, ст.418)

           N 1593-09  від 22.12.76 (Від. N  1, ст.3)

           N 1851-09  від 23.03.77 (Від. N 14, ст.131)

           N 2281-09  від 01.07.77 (Від. N 28, ст.341)

           N 3084-09  від 16.02.78 (Від. N  9, ст.163)

           N 3086-09  від 16.02.78 (Від. N  9, ст.165)

           N  270-10  від 26.05.80 (Від. N 24, ст.430)

           N 2942-10  від 24.12.81 (Від. N  1, ст.2)

           N 3464-10  від 17.05.82 (Від. N 22, ст.300)

           N 6591-10  від 29.02.84 (Від. N 11, ст.203)

           N 6834-10  від 16.04.84 (Від. N 18, ст.351)

           N 8627-10  від 20.03.85 (Від. N 14, ст.321)

           N  704-11  від 01.08.85 (Від. N 33, ст.787)

           N 1432-11  від 10.12.85 (Від. N 52, ст.1224)

           N 2444-11  від 27.06.86 (Від. N 27, ст.539)

           N 2753-11  від 18.08.86 (Від. N35 ст.750)

           N 4392-11  від 31.07.87 (Від. N32 ст.631)

           N 4452-11  від 21.08.87 (Від. N35 ст.674)

           N 4981-11  від 25.11.87 (Від. N49 ст.1008)

           N 4995-11  від 01.12.87 (Від. N50 ст.1016)

           N 5397-11  від 10.02.88 (Від. N8  ст.212)

           N 5723-11  від 14.04.88 (Від. N17 ст.427)

           N 5822-11  від 29.04.88 (Від. N19 ст.481)

           N 6347-11  від 03.08.88 (Від. N33 ст.808)

           N 6976-11  від 14.12.88 (Від. N52 ст.1184)

           N 7226-11  від 06.03.89 (Від. N12 ст.96)

           N 7373-11  від 14.04.89 (Від. N17 ст.148)

           N 7617-11  від 16.06.89 (Від. N26 ст.276)

           N 8595-11  від 29.12.89 (Від. 1990 N2 ст.15)

           N 8711-11  від 19.01.90 (Від. N5 ст.60)

           N 8918-11  від 07.03.90 (Від. N12 ст.194)

           N 9082-11  від 20.04.90 (Від. N18 ст.278)

           N 9166-11  від 04.05.90 (Від. N20 ст.313)

           N  596-12  від 26.12.90 (Від. 1991 N3 ст.13)

           N 597а-12  від 26.12.90 (Від. 1991 N5 ст.34)

           N  647-12  від 18.01.91 (Від. N7 ст.45)

           N  661-12  від 28.01.91 (Від. N11 ст.106)

           N  838-12  від 18.03.91 (Від. N15 ст.178)

           N 1369-12  від 29.07.91 (Від. N45 ст.600)

           N 1434а-12 від 25.08.91 (Від. N40 ст.531)

 

            Законом Української РСР

           N 1255-12  від 25.06.91 (Від. N 40 ст.527)

 

            Законами України

 

           N 1564-12  від 18.09.91 (Від. N 47 ст.650)

           N 1960-12  від 10.12.91 (Від. N 10 ст.142)

           N 1974-12  від 12.12.91 (Від. N 11 ст.154)

           N 2354-12  від 15.05.92 (Від. N 32 ст.457)

           N 2464-12  від 17.06.92 (Від. N 35 ст.508)

           N 2467-12  від 17.06.92 (Від. N 35 ст.510)

           N 2468-12  від 17.06.92 (Від. N 35 ст.511)

           N 2547-12  від 07.07.92 (Від. N 39 ст.570)

           N 2613-12  від 17.09.92 (Від. N 41 ст.600)

           N 2703-12  від 16.10.92 (Від. N 47 ст.647)

           N 2857-12  від 15.12.92 (Від.1993 N 6 ст.35)

           N 2935-12  від 26.01.93 (Від. N 12 ст.97 )

           N 2936-12  від 26.01.93 (Від. N 12 ст.98 )

           N 2947-12  від 28.01.93 (Від. N 14 ст.120)

           N 3039-12  від 03.03.93 (Від. N 18 ст.189)

           N 3129-12  від 22.04.93 (Від. N 22 ст.228)

           N 3130-12  від 22.04.93 (Від. N 22 ст.229)

           N 3132-12  від 22.04.93 (Від. N 22 ст.230)

           N 3351-12  від 30.06.93 (Від. N 34 ст.355)

           N 3582-12  від 11.11.93 (Від. N 46 ст.427)

           N 3780-12  від 23.12.93 (Від.1994 N 11 ст.49)

           N 3785-12  від 23.12.93 (Від.1994 N 11 ст. 58)

           N 3787-12  від 23.12.93 (Від.1994 N 11 ст. 48)

           N 3888-12  від 28.01.94 (Від. N 19 ст.111)

           N 4018-12  від 24.02.94 (Від. N 26 ст.206)

           N 4043-12  від 25.02.94 (Від. N 28 ст.238)

           N 137/94-ВР від 27.07.94, ВВР 1994, N 37, ст.342

           N 174/94-ВР від 21.09.94, ВВР 1994, N 42, ст.381

           N 218/94-ВР від 20.10.94, ВВР 1994, N 45, ст.409

           N 246/94-ВР від 15.11.94, ВВР 1994, N 48, ст.429

           N 299/94-ВР від 16.12.94, ВВР 1995, N  2, ст.  8

           N 305/94-ВР від 20.12.94, ВВР 1995, N  2, ст.  9

           N  64/95-ВР від 15.02.95, ВВР 1995, N 10, ст. 64

           N 282/95-ВР від 11.07.95, ВВР 1995, N 29, ст.216

           N 358/95-ВР від 05.10.95, ВВР 1995, N 34, ст.268

           N 360/95-ВР від 05.10.95, ВВР 1995, N 35, ст.271

           N 323/96-ВР від 12.07.96, ВВР 1996, N 52, ст.294

           N 386/96-ВР від 01.10.96, ВВР 1996, N 46, ст.247

           N 388/96-ВР від 02.10.96, ВВР 1996, N 46, ст.249

           N 530/96-ВР від 20.11.96, ВВР 1997, N  4, ст. 21

           N  44/97-ВР від 05.02.97, ВВР 1997, N 12, ст.102

           N 552/97-ВР від 07.10.97, ВВР 1997, N 51, ст.306

           N  85/98-ВР від 05.02.98, ВВР 1998, N 26, ст.149

           N 210/98-ВР від 24.03.98, ВВР 1998, N 35, ст.241

 N 1134-XIV ( 1134-14 ) від 08.10.99, ВВР, 1999, N 48, ст.419

 N 1288-XIV ( 1288-14 ) від 14.12.99, ВВР, 2000, N 5, ст.34

 N 1381-XIV ( 1381-14 ) від 13.01.2000, ВВР, 2000, N 10, ст.79

 N 1483-III ( 1483-14 ) від 22.02.2000, ВВР, 2000, N 17, ст.123

 N 1587-III ( 1587-14 ) від 23.03.2000, ВВР, 2000, N 24, ст.183

 N 1685-III ( 1685-14 ) від 20.04.2000, ВВР, 2000, N 30, ст.240

 N 1833-III ( 1833-14 ) від 22.06.2000, ВВР, 2000, N 46, ст.392

 N 1945-III ( 1945-14 ) від 14.09.2000, ВВР, 2000, N 43, ст.368

 N 1981-III ( 1981-14 ) від 21.09.2000, ВВР, 2000, N 45, ст.389

                                 Рішенням Конституційного Суду

 N 13-рп/2000 ( v013p710-00 ) від 16.11.2000

                                 Законами

 N 2114-III ( 2114-14 ) від 16.11.2000, ВВР, 2001, N 1, ст.3

 N 2181-III ( 2181-14 ) від 21.12.2000 - набирає чинності

 з 1 квітня 2001 року, ВВР, 2001, N 10, ст.44

 N 2247-III ( 2247-14 ) від 18.01.2001, ВВР, 2001, N 13, ст.66

 N 2362-III ( 2362-14 ) від 05.04.2001, ВВР, 2001, N 23, ст.117

 N 2409-III ( 2409-14 ) від 17.05.2001, ВВР, 2001, N 31, ст.146

 N 2533-III ( 2533-14 ) від 21.06.2001, ВВР, 2001, N 34-35,

                        ст.187 - набуває чинності з 29.06.2001

 N 2670-III ( 2670-14 ) від 12.07.2001 - про набуття чинності

 див.  пункт  1  "Прикінцевих   положень"  Закону  N 2670-III

 ( 2670-14 ) від 12.07.2001, ВВР, 2001, N 44, ст.234

 N 2922-III ( 2922-14 ) від 10.01.2002, ВВР, 2002, N 17, ст.117

 N 2953-III ( 2953-14 ) від 17.01.2002, ВВР, 2002, N 17, ст.121

 N 3082-III ( 3082-14 ) від 07.03.2002, ВВР, 2002, N 30, ст.208

 N 3111-III ( 3111-14 ) від 07.03.2002, ВВР, 2002, N 33, ст.236

                                  Рішенням Конституційного Суду

 N 3-рп/2003 ( v003p710-03 ) від 30.01.2003

                                  Законами

 N   430-IV (  430-15 ) від 16.01.2003, ВВР, 2003, N 14, ст.95

   - набуває чинності 11.06.2003 року

 N   487-IV (  487-15 ) від 06.02.2003, ВВР, 2003, N 15, ст.108

 N   488-IV (  488-15 ) від 06.02.2003, ВВР, 2003, N 15, ст.109

 N   658-IV (  658-15 ) від 03.04.2003, ВВР, 2003, N 26, ст.190

 N   662-IV (  662-15 ) від 03.04.2003, ВВР, 2003, N 27, ст.209

   - набуває чинності 01.08.2003 року

 N   669-IV (  669-15 ) від 03.04.2003, ВВР, 2003, N 26, ст.199

 N   743-IV (  743-15 ) від 15.05.2003, ВВР, 2003, N 29, ст.233

 N   850-IV (  850-15 ) від 22.05.2003, ВВР, 2003, N 35, ст.271

 N   903-IV (  903-15 ) від 05.06.2003, ВВР, 2003, N 38, ст.316 }

 

      { Щодо визнання конституційними окремих положень див.

                               Рішення Конституційного Суду

        N 14-рп/2003 ( v014p710-03 ) від 08.07.2003 }

 

{ Із змінами, внесеними згідно із Законами

  N  965-IV (  965-15 ) від 19.06.2003, ВВР, 2003, N 45, ст.357

  N 1125-IV ( 1125-15 ) від 11.07.2003, ВВР, 2004, N 8, ст.63

  N 1703-IV ( 1703-15 ) від 11.05.2004, ВВР, 2004, N 32, ст.394

  N 1723-IV ( 1723-15 ) від 18.05.2004, ВВР, 2004, N 36, ст.430

  N 2252-IV ( 2252-15 ) від 16.12.2004, ВВР, 2005, N  5, ст.119

  N 2289-IV ( 2289-15 ) від 23.12.2004, ВВР, 2005, N  6, ст.139

  N 2376-IV ( 2376-15 ) від 20.01.2005, ВВР, 2005, N 10, ст.195

  N 2377-IV ( 2377-15 ) від 20.01.2005, ВВР, 2005, N 11, ст.198

  N 2598-IV ( 2598-15 ) від 31.05.2005, ВВР, 2005, N 27, ст.359

  N 2631-IV ( 2631-15 ) від 02.06.2005, ВВР, 2005, N 26, ст.358

  N 2875-IV ( 2875-15 ) від 08.09.2005, ВВР, 2005, N 52, ст.562

  N 3108-IV ( 3108-15 ) від 17.11.2005, ВВР, 2006, N  1, ст.18

  N 3150-IV ( 3150-15 ) від 30.11.2005, ВВР, 2006, N  8, ст.92

  N 3165-IV ( 3165-15 ) від 01.12.2005, ВВР, 2006, N 12, ст.102

  N 3169-IV ( 3169-15 ) від 01.12.2005, ВВР, 2006, N 12, ст.105

  N 3323-IV ( 3323-15 ) від 12.01.2006

  N 3480-IV ( 3480-15 ) від 23.02.2006

  N 3504-IV ( 3504-15 ) від 23.02.2006

  N 3538-IV ( 3538-15 ) від 15.03.2006 }

 

 

   { У тексті Кодексу слова "службова особа" у всіх відмінках

замінено словами “посадова особа” у відповідних відмінках

     згідно із Законом N 282/95-ВР від 11.07.95 }

 

   { У тексті Кодексу слова "Республіка Крим" у всіх відмінках

замінено словами “Автономна Республіка Крим” у

відповідних відмінках згідно із Законом

     N 2533-III ( 2533-14 ) від 21.06.2001 }

 

   { У тексті Кодексу слова "попереднє слідство", "попереднього

слідства”, “попереднє”, “попереднього” замінено відповідно

словами “досудове слідство”, “досудового слідства”,

     "досудове",  "досудового"  згідно  із  Законом  N 2670-III

     ( 2670-14 ) від 12.07.2001 }

 

 

 

Розділ перший ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Глава 1 ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Призначення Кримінально-процесуального кодексу України

Призначенням Кримінально-процесуального кодексу України є визначення порядку провадження у кримінальних справах.

(Стаття 1 в редакції Закону N 2857-XII від 15.12.92)

Стаття 2. Завдання кримінального судочинства

Завданнями кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний.

(Стаття 2 в редакції Закону N 2857-XII від 15.12.92)

Стаття 3. Чинність кримінально-процесуального закону

Провадження в кримінальних справах на території України здійснюється за правилами цього Кодексу незалежно від місця вчинення злочину.

При провадженні в кримінальній справі застосовується кримінально-процесуальний закон, який діє відповідно під час дізнання, досудового слідства або судового розгляду справи.

Норми цього Кодексу застосовуються при провадженні в справах про злочини іноземних громадян, за винятком осіб, які користуються правом дипломатичної недоторканості. Норми цього Кодексу застосовуються і в справах про злочини осіб без громадянства.

(Стаття 3 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6834-X від 16.04.84)

Стаття 4. Обов’язок порушити кримінальну справу і розкрити злочин

Суд, прокурор, слідчий і орган дізнання зобов’язані в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і до їх покарання.

Стаття 5. Недопустимість притягнення як обвинуваченого інакше ніж на підставах і в порядку, встановлених законом

Ніхто не може бути притягнутий як обвинувачений інакше ніж на підставах і в порядку, встановлених законом.

Стаття 6. Обставини, що виключають провадження в кримінальній справі

Кримінальну справу не може бути порушено, а порушена справа підлягає закриттю:

1) за відсутністю події злочину;

2) за відсутністю в діянні складу злочину;

     (  Пункт  3  частини  першої  статті  6 виключено на підставі

Закону N 2670-III ( 2670-14 ) від 12.07.2001 )

 

 

4) внаслідок акта амністії, якщо він усуває застосування покарання за вчинене діяння, а також в зв’язку з помилуванням окремих осіб;

5) щодо особи, яка не досягла на час вчинення суспільно небезпечного діяння одинадцятирічного віку;

6) за примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим у справах, які порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, крім випадків, передбачених частинами 2, 4 і 5 статті 27 цього Кодексу; 7) за відсутністю скарги потерпілого, якщо справу може бути порушено не інакше як за його скаргою, крім випадків, коли прокуророві надано право порушувати справи і при відсутності скарги потерпілого (частина 3 статті 27 цього Кодексу);

8) щодо померлого, за винятком випадків, коли провадження в справі є необхідним для реабілітації померлого або відновлення справи щодо інших осіб за нововиявленими обставинами;

9) щодо особи, про яку є вирок по тому ж обвинуваченню, що набрав законної сили, або ухвала чи постанова суду про закриття справи з тієї ж підстави;

10) щодо особи, про яку є нескасована постанова органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи по тому ж обвинуваченню;

11) якщо про відмову в порушенні справи по тому ж факту є нескасована постанова органу дізнання, слідчого, прокурора.

     ( Частину  другу  статті  6  виключено  на   підставі  Закону

N 2670-III ( 2670-14 ) від 12.07.2001 )

 

 

Якщо обставини, зазначені в пунктах 1, 2 і 4 цієї статті, виявляються в стадії судового розгляду, суд доводить розгляд справи до кінця і у випадках, передбачених пунктами 1 і 2 цієї статті, постановляє виправдувальний вирок, а у випадках, передбачених пунктом 4, — обвинувальний вирок із звільненням засудженого від покарання.

Закриття справи на підставах, зазначених у пункті 4 цієї статті, не допускається, якщо обвинувачений проти цього заперечує. В цьому разі провадження у справі продовжується в звичайному порядку.

У разі наявності достатніх підстав вважати, що суспільно небезпечне діяння вчинено особою, яка досягла одинадцяти років, але до виповнення віку, з якого законом передбачена кримінальна відповідальність, по факту цього діяння порушується кримінальна справа. Така справа вирішується у порядку, передбаченому статтею 7-3 цього Кодексу.

Якщо в ході дізнання, досудового чи судового слідства або перевірки, що проводилась на підставах, передбачених частиною 4 статті 97 цього Кодексу, поряд з обставинами, зазначеними у пунктах 1, 2, 4, 6, 7, 9 — 11 частини 1 цієї статті, що виключають провадження у кримінальній справі, у діянні особи будуть виявлені ознаки адміністративного правопорушення, орган дізнання, слідчий, прокурор, суд або суддя зобов’язані направити відповідні матеріали органу (посадовій особі), уповноваженому розглядати справу про таке адміністративне правопорушення.

(Стаття 6 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР від 10.09.62, N 6834-10 від 16.04.84, Законами N 3351-12 від 30.06.93, N 3787-12 від 23.12.93, N 358/95-ВР від 05.10.95, N 1483-III від 22.02.2000, N 2533-III від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001, N 2670-III від 12.07.2001)

Стаття 7. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання внаслідок зміни обстановки

Суд вправі звільнити підсудного від кримінальної відповідальності, коли буде визнано, що на час розгляду справи в суді внаслідок зміни обстановки вчинене особою діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною.

Прокурор, а також слідчий за згодою прокурора за наявності підстав, зазначених у статті 48 Кримінального кодексу України, складає мотивовану постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.

За наявності підстав, зазначених у статті 48 Кримінального кодексу України, у справах, які надійшли до суду з обвинувальним висновком, суд у судовому засіданні виносить постанову про закриття справи.

При закритті кримінальної справи з цих підстав мають додержуватися вимоги, зазначені в частинах 2 і 3 статті 7-1 цього Кодексу.

Суд своїм вироком може звільнити від покарання особу, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, коли визнає, що з урахуванням бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці цю особу на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною.

Особа також може бути за вироком суду звільнена від відповідальності чи покарання на підставах, передбачених статтями 49 і 74 Кримінального кодексу України.

(Стаття 7 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 1851-IX від 23.03.77, N 6834-X від 16.04.84, Законами N 3351-XII від 30.06.93, N 2533-III від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001, N 2670-III від 12.07.2001)

Стаття 7-1. Закриття кримінальної справи у зв’язку з дійовим каяттям, з примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим, із застосуванням примусових заходів виховного характеру, з передачею особи на поруки або із закінченням строків давності

Провадження в кримінальній справі може бути закрито судом у зв’язку:

1) з дійовим каяттям;

2) з примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим;

3) із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру в порядку, передбаченому статтею 447 цього Кодексу;

4) з передачею особи на поруки колективу підприємства, установи чи організації;

5) із закінченням строків давності.

До направлення кримінальної справи до суду особі повинно бути роз’яснено сутність обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності і право заперечувати проти закриття справи з цієї підстави.

Направлення кримінальної справи до суду з підстав, зазначених у цій статті, не допускається, якщо обвинувачений, підсудний проти цього заперечує. В цьому разі провадження у справі продовжується в звичайному порядку.

Прокурор або слідчий в разі винесення постанови про направлення справи до суду у випадках, передбачених у частині першій статті 7-1 цього Кодексу, повинні ознайомити обвинуваченого, його захисника, потерпілого або його представника з названою постановою, а в разі їх вимоги — з усіма матеріалами справи та роз’яснити їх права, передбачені цим Кодексом.

(Кодекс доповнено статтею 7-1 згідно з Указом ПВР N 1851-IX від 23.03.77, із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6834-X від 16.04.84, Законами N 2857-XII від 15.12.92, N 3787-XII від 23.12.93, N 2670-III від 12.07.2001)

Стаття 7-2. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям

Прокурор, а також слідчий за згодою прокурора за наявності підстав, зазначених у статті 45 Кримінального кодексу України, вправі своєю мотивованою постановою направити кримінальну справу до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності.

За наявності підстав, зазначених у статті 45 Кримінального кодексу України, у справах, які надійшли до суду з обвинувальним висновком, суд у судовому засіданні виносить постанову про закриття справи.

(Кодекс доповнено статтею 7-2 згідно з Указом ПВР N 1851-IX від 23.03.77, із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6834-X від 16.04.84, Законами N 3351-XII від 30.06.93, N 2533-III від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001, в редакції Закону N 2670-III від 12.07.2001)

Стаття 7-3. Порядок вирішення справ про суспільно небезпечні діяння, вчинені особою, яка не досягла віку, з якого можлива кримінальна відповідальність

Слідчий, встановивши в кримінальній справі, що суспільно небезпечне діяння, вчинене особою у віці від одинадцяти років і до виповнення віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, виносить мотивовану постанову про закриття справи та застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру. Справа разом з постановою направляється прокурору.

Неповнолітньому, щодо якого винесено постанову, а також його батькам або особам, що їх замінюють, перед направленням справи прокурору надається можливість ознайомитись з усіма матеріалами справи, при цьому вони мають право користуватися послугами захисника.

Якщо встановлено, що особу, яка вчинила у віці від одинадцяти до чотирнадцяти років суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, за яке Кримінальним кодексом України передбачене покарання у виді позбавлення волі понад п’ять років, необхідно у зв’язку з цим негайно ізолювати, то за постановою слідчого або органу дізнання, за згодою прокурора за вмотивованим рішенням суду, її може бути поміщено у приймальник-розподільник для неповнолітніх на строк до 30 діб. Участь захисника у цьому разі забезпечується з моменту поміщення неповнолітнього у приймальник-розподільник.

Слідчий, встановивши в кримінальній справі, що суспільно небезпечне діяння вчинено дитиною, яка не досягла одинадцятирічного віку, виносить постанову про закриття справи з додержанням вимог частини другої цієї статті, про що повідомляє прокурора і службу в справах неповнолітніх за місцем проживання дитини.

(Кодекс доповнено статтею 7-3 згідно із Законом N 3787-XII від 23.12.93, із змінами, внесеними згідно із Законами N 2533-III від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001, N 2670-III від 12.07.2001)

Стаття 8. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим

Прокурор, а також слідчий за згодою прокурора вправі за наявності підстав, зазначених у статті 46 Кримінального кодексу України, винести мотивовану постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності.

За наявності підстав, зазначених у статті 46 Кримінального кодексу України, у справах, які надійшли до суду з обвинувальним висновком, суд у судовому засіданні виносить постанову про закриття справи.

(Стаття 8 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 1851-IX від 23.03.77, N 6834-X 16.04.84, Законом N 3351-XII від 30.06.93, в редакції Закону N 2670-III від 12.07.2001)

Стаття 9. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру

Прокурор, а також слідчий за згодою прокурора на підставі, передбаченій частиною першою статті 97 Кримінального кодексу України, виносять мотивовану постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності. У цьому разі неповнолітньому, з додержанням вимог статей 438 і 440 цього Кодексу, пред’являється обвинувачення і після винесення постанови пред’являються всі матеріали справи. Справа із списком осіб, які підлягають виклику до суду, надсилається до суду прокурором.

За наявності підстав, зазначених у частині першій статті 97 Кримінального кодексу України, у справах, які надійшли до суду з обвинувальним висновком, суд у судовому засіданні виносить постанову про закриття справи.

(Стаття 9 в редакції Закону N 3787-XII від 23.12.93, із змінами, внесеними згідно із Законом N 2670-III від 12.07.2001)

Стаття 10. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки

Прокурор, а також слідчий за згодою прокурора вправі за наявності підстав, зазначених у статті 47 Кримінального кодексу України, своєю вмотивованою постановою направити справу в суд для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності з передачею його на поруки колективу підприємства, установи чи організації за їхнім клопотанням про це, прийнятим на загальних зборах. Протокол загальних зборів додається до справи.

За клопотанням колективу прокурор, слідчий інформують збори про обставини вчиненого злочину невеликої або середньої тяжкості. За наявності підстав, зазначених у статті 47 Кримінального кодексу України, у справах, які надійшли до суду з обвинувальним висновком, суд у судовому засіданні виносить постанову про закриття справи.

Суд, прокурор, слідчий зобов’язані повідомити колектив про передачу їм особи на поруки.

(Стаття 10 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 1851-IX від 23.03.77, N 6834-X від 16.04.84, Законами N 3351-XII від 30.06.93, N 2670-III від 12.07.2001)

Стаття 11. Відмова в передачі на поруки

При наявності обставин, які відповідно до статті 47 Кримінального кодексу України виключають передачу особи на поруки, суд, прокурор, слідчий відмовляють в клопотанні про передачу особи на поруки і повідомляють про мотиви відхилення клопотання.

Відмова слідчого або прокурора у винесенні постанови про направлення справи в суд для звільнення від кримінальної відповідальності з передачею особи на поруки не перешкоджає колективу звернутися до суду з цим клопотанням.

(Стаття 11 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 1851-IX від 23.03.77, N 6834-X від 16.04.84; Законами N 3351-XII від 30.06.93, N 2670-III від 12.07.2001)

Стаття 11-1 Порядок звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності

Прокурор, а також слідчий за згодою прокурора на підставі, передбаченій частиною першою статті 49 Кримінального кодексу України, виносять мотивовану постанову про направлення кримінальної справи до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності.

Суд у судовому засіданні за наявності підстав, передбачених частиною першою статті 49 Кримінального кодексу України, закриває кримінальну справу у зв’язку із закінченням строків давності у випадках, коли справа надійшла до суду з обвинувальним висновком. Якщо в ході дізнання та досудового слідства протягом строків, зазначених у частині першій статті 49 Кримінального кодексу України, не встановлено особу, яка вчинила злочин, прокурор або слідчий за згодою прокурора направляє кримінальну справу до суду для вирішення питання про її закриття за підставою, передбаченою частиною другою цієї статті.

Питання про застосування давності до особи, що вчинила особливо тяжкий злочин, за який згідно з законом може бути призначено довічне позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі, згідно з частиною четвертою статті 49 Кримінального кодексу України, не може бути призначено і заміняється позбавленням волі на певний строк.

(Кодекс доповнено статтею 11-1 згідно із Законом N 2670-III від 12.07.2001)

Стаття 12. Оскарження потерпілим рішення суду про звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв’язку зі зміною обстановки, дійовим каяттям, застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру, з передачею особи на поруки та із закінченням строків давності

При вирішенні питання про закриття кримінальної справи відповідно до статей 7, 7-1, 7-2, 8, 9, 10, 11-1 або при застосуванні до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру відповідно до статті 7-3 цього Кодексу суд зобов’язаний з’ясувати думку потерпілого і в разі закриття справи повідомити про це потерпілого та його представника. Потерпілий або його представник можуть оскаржити рішення про закриття справи в апеляційному порядку.

(Стаття 12 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 1851-IX від 23.03.77, N 6834-X від 16.04.84, N 8627-X від 20.03.85, N 838-XII від 18.03.91, Законами N 2857-XII від 15.12.92, N 3351-XII від 30.06.93, N 3787-XII від 23.12.93, N 2533-III від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001, в редакції Закону N 2670-III від 12.07.2001)

Стаття 13. Відновлення справи при відмові від поручительства

Суд за наявності рішення колективу підприємства, установи чи організації, прийнятого на загальних зборах, про відмову від поручительства за взяту ними на поруки особу, яка протягом року з дня передачі її на поруки не виправдає довіру колективу, ухилятиметься від заходів виховного характеру та порушуватиме громадський порядок, вирішує питання про кримінальну відповідальність цієї особи.

Відновлення справи в цих випадках проводиться відповідно до глави 31 цього Кодексу.

(Стаття 13 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 1851-IX від 23.03.77, N 6834-X від 16.04.84, Законами N 2857-XII від 15.12.92, N 2533-III від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001, в редакції Закону N 2670-III від 12.07.2001)

     ( Статтю  13-1  виключено  на  підставі  Указу  ПВР N 838-XII

( 838-12 ) від 18.03.91 )

 

 

Стаття 14. Недоторканність особи

Ніхто не може бути заарештований інакше як на підставі судового рішення.

Прокурор повинен негайно звільнити кожного, хто незаконно позбавлений волі або утримується під вартою понад строк, передбачений законом чи судовим вироком.

(Стаття 14 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6834-X від 16.04.84, із Законом N 2533-III від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001)

Стаття 14-1. Недоторканність житла, охорона особистого життя громадян, таємниці листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, банківських вкладів та рахунків

Громадянам гарантується недоторканність житла. Ніхто не має права без законної підстави увійти в житло проти волі осіб, які проживають в ньому.

Особисте життя громадян, таємниця листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, банківських вкладів та рахунків охороняються законом.

Обшук, виїмка, огляд приміщення у громадян, накладення арешту на кореспонденцію і виїмка її в поштово-телеграфних установах можуть провадитись тільки на підставах і в порядку, встановлених цим Кодексом.

У разі наявності загрози вчинення насильства або інших протиправних дій щодо осіб, взятих під захист, за письмовою заявою або письмовою згодою цих осіб може проводитися прослуховування телефонних та інших розмов, візуальне спостереження із застосуванням або без застосування звуко-, відеозапису, фото- і кінозйомки. (Частина четверта статті 14-1 із змінами, внесеними згідно із Законом N 965-IV від 19.06.2003)

Прослуховування телефонних та інших розмов, розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, здійснюється з письмового дозволу власника такої інформації або за рішенням суду, крім випадків, передбачених Законом України “Про боротьбу з тероризмом”. (Частина п’ята статті 14-1 із змінами, внесеними згідно із Законом N 965-IV від 19.06.2003)

(Кодекс доповнено статтею 14-1 згідно з Указом ПВР N 6834-X від 16.04.84; із змінами, внесеними згідно із Законами N 1381-XIV від 13.01.2000, N 2922-III від 10.01.2002)

Стаття 15. Здійснення правосуддя тільки судом

Правосуддя в кримінальних справах здійснюється тільки судом.

Ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню інакше як за вироком суду й відповідно до закону.

(Стаття 15 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6834-X від 16.04.84)

Стаття 16. Здійснення правосуддя на засадах рівності громадян перед законом і судом

Правосуддя в кримінальних справах здійснюється на засадах рівності громадян перед законом і судом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.

(Стаття 16 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6834-X від 16.04.84)

Стаття 16-1. Змагальність і диспозитивність

Розгляд справ у судах відбувається на засадах змагальності.

При розгляді справи в суді функції обвинувачення, захисту і вирішення справи не можуть покладатися на один і той же орган чи на одну і ту ж особу.

Державне обвинувачення в суді здійснює прокурор. У випадках, передбачених цим Кодексом, обвинувачення здійснює потерпілий або його представник.

Захист підсудного здійснює сам підсудний, його захисник або законний представник.

Прокурор, підсудний, його захисник чи законний представник, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники беруть участь у судовому засіданні як сторони і користуються рівними правами та свободою у наданні доказів, їх дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом.

Суд, зберігаючи об’єктивність і неупередженість, створює необхідні умови для виконання сторонами їх процесуальних обов’язків і здійснення наданих їм прав.

Функція розгляду справи покладається на суд.

(Кодекс доповнено статтею 16-1 згідно із Законом N 2533-III від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001)

Стаття 17. Колегіальний і одноособовий розгляд справ

Кримінальні справи розглядаються в суді першої інстанції одноособово суддею, який діє від імені суду, за винятком випадків, передбачених частинами другою і третьою цієї статті.

Кримінальні справи про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше десяти років, розглядаються в суді першої інстанції колегіально судом у складі трьох осіб, якщо підсудний заявив клопотання про такий розгляд. Кримінальні справи про злочини, за які законом передбачена можливість призначення покарання у виді довічного позбавлення волі, в суді першої інстанції розглядаються судом у складі двох суддів і трьох народних засідателів, які при здійсненні правосуддя користуються всіма правами судді.

Розгляд справ у апеляційному і касаційному порядку здійснюється відповідно апеляційними і касаційними судами у складі трьох суддів. Розгляд справ у виключному порядку здійснюється апеляційними і касаційними судами у складі не менше трьох суддів. (Стаття 17 в редакції Закону N 2464-XII від 17.06.92, із змінами, внесеними згідно із Законами N 174/94-ВР від 21.09.94, N 1483-III від 22.02.2000, N 2533-III від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001, N 2670-III від 12.07.2001)

Стаття 18. Незалежність суддів і підкорення їх тільки законові

При здійсненні правосуддя в кримінальних справах судді і народні засідателі незалежні і підкоряються тільки законові. Судді і народні засідателі вирішують кримінальні справи на основі закону, в умовах, що виключають сторонній вплив на суддів. (Стаття 18 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2857-XII від 15.12.92)

Стаття 19. Мова, якою провадиться судочинство

Судочинство провадиться українською мовою або мовою більшості населення даної місцевості.

Особам, що беруть участь у справі і не володіють мовою, якою провадиться судочинство, забезпечується право робити заяви, давати показання, заявляти клопотання, знайомитися з усіма матеріалами справи, виступати в суді рідною мовою і користуватися послугами перекладача в порядку, встановленому цим Кодексом.

Слідчі і судові документи, відповідно до встановленого цим Кодексом порядку, вручаються обвинуваченому в перекладі на його рідну мову або іншу мову, якою він володіє.

(Стаття 19 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6834-X від 16.04.84)

Стаття 20. Гласність судового розгляду

Розгляд справ у всіх судах відкритий, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної або іншої захищеної законом таємниці.

Закритий судовий розгляд, крім того, допускається за мотивованою ухвалою суду в справах про злочини осіб, які не досягли шістнадцятирічного віку, в справах про статеві злочини, а також в інших справах з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі та у разі коли цього потребують інтереси безпеки осіб, взятих під захист.

Слухання справ у закритому засіданні суду здійснюється з додержанням усіх правил судочинства.

Вироки судів у всіх випадках проголошуються публічно.

     (  Частину  п'яту  статті  20  виключено  на  підставі Закону

N  2533-III  (  2533-14  )  від  21.06.2001  -  набуває чинності з

29.06.2001 )

 

( Стаття  20 із змінами, внесеними згідно з  Указом  ПВР  N 6834-X

(  6834-10  )  від  16.04.84,  Законами N 1381-XIV ( 1381-14 ) від

13.01.2000,  N  2533-III  (  2533-14  )  від  21.06.2001 - набуває

чинності з 29.06.2001, N 850-IV ( 850-15 ) від 22.05.2003 )

 

Стаття 21. Забезпечення підозрюваному, обвинуваченому і підсудному права на захист

Підозрюваному, обвинуваченому і підсудному забезпечується право на захист.

Особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суддя і суд зобов’язані до першого допиту підозрюваного, обвинуваченого і підсудного роз’ясняти їм право мати захисника і скласти про це протокол, а також надати підозрюваному, обвинуваченому і підсудному можливість захищатися встановленими законом засобами від пред’явленого обвинувачення та забезпечити охорону їх особистих і майнових прав.

(Стаття 21 в редакції Закону N 3780-XII від 23.12.93)

Стаття 22. Всебічне, повне і об’єктивне дослідження обставин справи

Прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, зобов’язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об’єктивного дослідження обставин справи, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдують обвинуваченого, а також обставини, що пом’якшують і обтяжують його відповідальність.

Суд, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, не вправі перекладати обов’язок доказування на обвинуваченого.

Забороняється домагатись показань обвинуваченого та інших осіб, які беруть участь у справі, шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів.

(Стаття 22 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6834-X від 16.04.84, із Законом N 2533-III від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001)

Стаття 23. Виявлення причин і умов, які сприяли вчиненню злочину

При провадженні дізнання, досудового слідства і судового розгляду кримінальної справи орган дізнання, слідчий, прокурор зобов’язані виявляти причини і умови, які сприяли вчиненню злочину.

(Стаття 23 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6834-X від 16.04.84, із Законом N 2533-III від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001)

Стаття 23-1. Подання органу дізнання, слідчого, прокурора в кримінальній справі

Орган дізнання, слідчий, прокурор, встановивши причини і умови, що сприяли вчиненню злочину, вносять у відповідний державний орган, громадську організацію або посадовій особі подання про вжиття заходів для усунення цих причин і умов.

Якщо в ході дізнання, досудового слідства або перевірки, що проводилась на підставах, передбачених частиною 4 статті 97 цього Кодексу, буде встановлено, що в діянні особи, яка притягається до кримінальної відповідальності, чи в діяннях інших осіб є ознаки дисциплінарного правопорушення або ці особи повинні бути згідно з чинним законодавством притягнуті до матеріальної відповідальності, орган дізнання, слідчий чи прокурор зобов’язані порушити в поданні питання про притягнення цих осіб до дисциплінарної або матеріальної відповідальності.

Не пізніш як у місячний строк по поданню має бути вжито необхідних заходів і про результати повідомлено особу, яка надіслала подання.

У разі залишення посадовою особою подання без розгляду орган дізнання, слідчий чи прокурор зобов’язані вжити заходів, передбачених статтями 254-257 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

(Кодекс доповнено статтею 23-1 згідно з Указом ПВР N 6834-X від 16.04.84, із змінами, внесеними згідно із Законом N 358/95-ВР від 05.10.95)

Стаття 23-2. Окрема ухвала (постанова) суду

Суд при наявності на те підстав виносить окрему ухвалу (постанову), якою звертає увагу державних органів, громадських організацій або посадових осіб на встановлені по справі факти порушення закону, причини і умови, що сприяли вчиненню злочину і вимагають вжиття відповідних заходів.

Окрему ухвалу (постанову) може бути також винесено при виявленні судом порушень прав громадян та інших порушень закону, допущених при провадженні дізнання, досудового слідства або при розгляді справи нижчестоящим судом.

     (  Частину  третю  статті  23-2  виключено на підставі Закону

N  2533-III  (  2533-14  )  від  21.06.2001  -  набуває чинності з

29.06.2001 )

 

Суд може окремою ухвалою (постановою) довести до відома відповідного підприємства, установи або організації про виявлені громадянином високу свідомість, мужність при виконанні громадського обов’язку, які сприяли причиненню чи розкриттю злочину.

Окрема ухвала (постанова) суду також виноситься, коли у засудженого до позбавлення волі є неповнолітні діти, які залишилися без нагляду і потребують влаштування або встановлення над ними опіки чи піклування.

Суд за матеріалами судового розгляду вправі винести окрему ухвалу (постанову) і в інших випадках, якщо визнає це за необхідне.

Не пізніш як у місячний строк по окремій ухвалі (постанові)

має бути вжито необхідних заходів і про результати повідомлено суд, що виніс окрему ухвалу (постанову).

У разі залишення посадовою особою окремої ухвали (постанови)

суду без розгляду повинно бути вжито заходів, передбачених статтями 254-257 Кодексу України про адміністративні правопорушення. (Кодекс доповнено статтею 23-2 згідно з Указом ПВР N 6834-X від 16.04.84, із змінами, внесеними згідно із Законами N 358/95-ВР від 05.10.95, N 2533-III від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001)

Стаття 24. Нагляд вищестоящих судів за судовою діяльністю

Верховний Суд України здійснює нагляд за судовою діяльністю всіх судів України.

Верховний суд Автономної Республіки Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські суди, військові суди регіонів і Військово-Морських Сил здійснюють відповідно нагляд за судовою діяльністю районних (міських), міжрайонних (окружних) судів даної області, міст Києва і Севастополя, військових судів гарнізонів.

(Стаття 24 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6834-X від 16.04.84; Законами N 2857-XII від 15.12.92, N 4018-XII від 24.02.94)

Стаття 25. Прокурорський нагляд в кримінальному судочинстві

Нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання і досудове слідство здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

Прокурор зобов’язаний в усіх стадіях кримінального судочинства своєчасно вживати передбачених законом заходів до усунення всяких порушень закону, від кого б ці порушення не виходили.

Свої повноваження в кримінальному судочинстві прокурор здійснює незалежно від будь-яких органів і посадових осіб, підкоряючись тільки законові і керуючись вказівками Генерального прокурора України.

Постанови прокурора, винесені відповідно до закону, є обов’язковими для виконання всіма підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами.

(Стаття 25 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6834-X від 16.04.84, Законами N 2857-XII від 15.12.92, N 2533-III від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001)

Стаття 26. Об’єднання і виділення справ

В одному провадженні можуть бути об’єднані справи по обвинуваченню декількох осіб — співучасників вчинення одного чи кількох злочинів або по обвинуваченню однієї особи у вчиненні декількох злочинів.

Виділення справи допускається тільки у випадках, які викликаються необхідністю, коли це не може негативно відбиватися на всебічності, повноті і об’єктивності дослідження і вирішення справи.

Об’єднання і виділення справ проводиться за постановою особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора або за ухвалою чи постановою суду.

Правила цієї статті можуть бути застосовані і у випадках притягнення до кримінальної відповідальності за заздалегідь не обіцяні переховування злочинця і приховання злочину, а також недонесення про злочин.

Стаття 27. Притягнення до кримінальної відповідальності не інакше як за скаргою потерпілого

Справи про злочини, передбачені статтею 125, частиною 1 статті 126 Кримінального кодексу України, а також справи про злочини, передбачені статтею 356 Кримінального кодексу України щодо дій, якими заподіяно шкоду правам та інтересам окремих громадян, порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, якому і належить в такому разі право підтримувати обвинувачення. В цих справах дізнання і досудове слідство не провадяться. Зазначені справи підлягають закриттю, якщо потерпілий примириться з обвинуваченим, підсудним. Примирення може статися лише до видалення суду в нарадчу кімнату для постановлення вироку.

Справи про злочини, передбачені частиною 1 статті 152 Кримінального кодексу України, порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, але закривати їх за примиренням потерпілого з обвинуваченим, підсудним не можна.

Якщо справа про будь-який із зазначених у частині 1 цієї статті злочинів має особливе громадське значення, а також у виняткових випадках, коли потерпілий у такій справі чи в справі про злочин, зазначений у частині 2 цієї статті, через свій безпорадний стан, залежність від обвинуваченого чи з інших причин не може захистити свої законні інтереси, прокурор порушує справу і при відсутності скарги потерпілого. Справа, порушена прокурором, направляється для провадження дізнання чи досудового слідства, а після закінчення розслідування розглядається судом в загальному порядку. Така справа в разі примирення потерпілого з обвинуваченим, підсудним закриттю не підлягає.


Украинская Баннерная Сеть