.

 

 FilesFor.com - Рефераты, курсовые, дипломные + законодательство УКРАИНЫ

qvdgs qdfsgdfhd

Украинская Баннерная Сеть

Конституція України

Зміст документу

Конституція України. 1

Розділ I ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ.. 5

Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, 5

Стаття 2. Суверенітет України поширюється на всю її 6

Стаття 3. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, 6

Стаття 4. В Україні існує єдине громадянство. Підстави. 6

Стаття 5. Україна є республікою. 6

Стаття 6. Державна влада в Україні здійснюється на засадах її 6

Стаття 7. В Україні визнається і гарантується місцеве. 6

Стаття 8. В Україні визнається і діє принцип верховенства. 6

Стаття 9. Чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість. 6

Стаття 10. Державною мовою в Україні є українська мова. 6

Стаття 11. Держава сприяє консолідації та розвиткові 7

Стаття 12. Україна дбає про задоволення. 7

Стаття 13. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші 7

Стаття 14. Земля є основним національним багатством, що. 7

Стаття 15. Суспільне життя в Україні грунтується на засадах. 7

Стаття 16. Забезпечення екологічної безпеки і підтримання. 7

Стаття 17. Захист суверенітету і територіальної цілісності 7

Стаття 18. Зовнішньополітична діяльність України спрямована. 8

Стаття 19. Правовий порядок в Україні грунтується на засадах, 8

Стаття 20. Державними символами України є Державний Прапор. 8

Розділ II ПРАВА, СВОБОДИ ТА ОБОВ’ЯЗКИ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА.. 8

Стаття 21. Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та. 8

Стаття 22. Права і свободи людини і громадянина, закріплені 8

Стаття 23. Кожна людина має право на вільний розвиток своєї 9

Стаття 24. Громадяни мають рівні конституційні права і 9

Стаття 25. Громадянин України не може бути позбавлений. 9

Стаття 26. Іноземці та особи без громадянства, що перебувають. 9

Стаття 27. Кожна людина має невід’ємне право на життя. 9

Стаття 28. Кожен має право на повагу до його гідності. 9

Стаття 29. Кожна людина має право на свободу та особисту. 9

Стаття 30. Кожному гарантується недоторканність житла. 10

Стаття 31. Кожному гарантується таємниця листування, 10

Стаття 32. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте. 10

Стаття 33. Кожному, хто на законних підставах перебуває на. 10

Стаття 34. Кожному гарантується право на свободу думки і 10

Стаття 35. Кожен має право на свободу світогляду і 11

Стаття 36. Громадяни України мають право на свободу. 11

Стаття 37. Утворення і діяльність політичних партій та. 11

Стаття 38. Громадяни мають право брати участь в управлінні 12

Стаття 39. Громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і 12

Стаття 40. Усі мають право направляти індивідуальні чи. 12

Стаття 41. Кожен має право володіти, користуватися і 12

Стаття 42. Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка. 12

Стаття 43. Кожен має право на працю, що включає можливість. 13

Стаття 44. Ті, хто працює, мають право на страйк для захисту. 13

Стаття 45. Кожен, хто працює, має право на відпочинок. 13

Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що. 13

Стаття 47. Кожен має право на житло. Держава створює умови, 13

Стаття 48. Кожен має право на достатній життєвий рівень для. 14

Стаття 49. Кожен має право на охорону здоров’я, медичну. 14

Стаття 50. Кожен має право на безпечне для життя і здоров’я. 14

Стаття 51. Шлюб грунтується на вільній згоді жінки і 14

Стаття 52. Діти рівні у своїх правах незалежно від. 14

Стаття 53. Кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов’язковою. 14

Стаття 54. Громадянам гарантується свобода літературної, 15

Стаття 55. Права і свободи людини і громадянина захищаються. 15

Стаття 56. Кожен має право на відшкодування за рахунок. 15

Стаття 57. Кожному гарантується право знати свої права і 15

Стаття 58. Закони та інші нормативно-правові акти не мають. 15

Стаття 59. Кожен має право на правову допомогу. У випадках, 16

Стаття 60. Ніхто не зобов’язаний виконувати явно злочинні 16

Стаття 61. Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної 16

Стаття 62. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і 16

Стаття 63. Особа не несе відповідальності за відмову давати. 16

Стаття 64. Конституційні права і свободи людини і громадянина. 16

Стаття 65. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної 16

Стаття 66. Кожен зобов’язаний не заподіювати шкоду природі, 16

Стаття 67. Кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в. 17

Стаття 68. Кожен зобов’язаний неухильно додержуватися. 17

Розділ III ВИБОРИ. РЕФЕРЕНДУМ... 17

Стаття 69. Народне волевиявлення здійснюється через вибори, 17

Стаття 70. Право голосу на виборах і референдумах мають. 17

Стаття 71. Вибори до органів державної влади та органів. 17

Стаття 72. Всеукраїнський референдум призначається Верховною.. 17

Стаття 73. Виключно всеукраїнським референдумом вирішуються. 17

Стаття 74. Референдум не допускається щодо законопроектів з. 17

Розділ IV ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ.. 17

Стаття 75. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є. 17

Стаття 76. Конституційний склад Верховної Ради України - 17

Стаття 77. Чергові вибори до Верховної Ради України. 18

Стаття 78. Народні депутати України здійснюють свої 18

Стаття 79. Перед вступом на посаду народні депутати України. 18

Стаття 80. Народним депутатам України гарантується. 19

Стаття 81. Повноваження народних депутатів України. 19

Стаття 82. Верховна Рада України працює сесійно. 20

Стаття 83. Чергові сесії Верховної Ради України починаються. 20

Стаття 84. Засідання Верховної Ради України проводяться. 21

Стаття 85. До повноважень Верховної Ради України належить: 21

Стаття 86. Народний депутат України має право на сесії 23

Стаття 87. Верховна Рада України за пропозицією Президента. 23

Стаття 88. Верховна Рада України обирає із свого складу. 23

Стаття 89. Верховна Рада України для здійснення. 24

Стаття 90. Повноваження Верховної Ради України припиняються у. 24

Стаття 91. Верховна Рада України приймає закони, постанови та. 24

Стаття 92. Виключно законами України визначаються: 25

Стаття 93. Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді 26

Стаття 94. Закон підписує Голова Верховної Ради України і 26

Стаття 95. Бюджетна система України будується на засадах. 26

Стаття 96. Державний бюджет України затверджується щорічно. 27

Стаття 97. Кабінет Міністрів України відповідно до закону. 27

Стаття 98. Контроль від імені Верховної Ради України за. 27

Стаття 99. Грошовою одиницею України є гривня. 27

Стаття 100. Рада Національного банку України розробляє. 27

Стаття 101. Парламентський контроль за додержанням.. 27

Розділ V ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ.. 27

Стаття 102. Президент України є главою держави і виступає від. 27

Стаття 103. Президент України обирається громадянами України. 27

Стаття 104. Новообраний Президент України вступає на пост не. 28

Стаття 105. Президент України користується правом.. 28

Стаття 106. Президент України: 28

Стаття 107. Рада національної безпеки і оборони України є. 30

Стаття 108. Президент України виконує свої повноваження до. 30

Стаття 109. Відставка Президента України набуває чинності з. 31

Стаття 110. Неможливість виконання Президентом України своїх. 31

Стаття 111. Президент України може бути усунений з поста. 31

Стаття 112. У разі дострокового припинення повноважень. 31

Розділ VI КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ. ІНШІ ОРГАНИ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ.. 31

Стаття 113. Кабінет Міністрів України є вищим органом у. 31

Стаття 114. До складу Кабінету Міністрів України входять. 32

Стаття 115. Кабінет Міністрів України складає повноваження. 32

Стаття 116. Кабінет Міністрів України: 32

Стаття 117. Кабінет Міністрів України в межах своєї 33

Стаття 118. Виконавчу владу в областях і районах, містах. 33

Стаття 119. Місцеві державні адміністрації на відповідній. 34

Стаття 120. Члени Кабінету Міністрів України, керівники. 34

Розділ VII ПРОКУРАТУРА.. 34

Стаття 121. Прокуратура України становить єдину систему, на. 34

Стаття 122. Прокуратуру України очолює Генеральний прокурор. 35

Стаття 123. Організація і порядок діяльності органів. 35

Розділ VIII ПРАВОСУДДЯ.. 35

Стаття 124. Правосуддя в Україні здійснюється виключно. 35

Стаття 125. Система судів загальної юрисдикції в Україні 35

Стаття 126. Незалежність і недоторканність суддів. 35

Стаття 127. Правосуддя здійснюють професійні судді та, у. 36

Стаття 128. Перше призначення на посаду професійного судді 36

Стаття 129. Судді при здійсненні правосуддя незалежні і 36

Стаття 130. Держава забезпечує фінансування та належні умови. 37

Стаття 131. В Україні діє Вища рада юстиції, до відання якої 37

Розділ IX ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ УСТРІЙ УКРАЇНИ.. 37

Стаття 132. Територіальний устрій України грунтується на. 37

Стаття 133. Систему адміністративно-територіального устрою.. 37

Розділ X АВТОНОМНА РЕСПУБЛІКА КРИМ... 38

Стаття 134. Автономна Республіка Крим є невід’ємною складовою.. 38

Стаття 135. Автономна Республіка Крим має Конституцію.. 38

Стаття 136. Представницьким органом Автономної Республіки. 38

Стаття 137. Автономна Республіка Крим здійснює нормативне. 38

Стаття 138. До відання Автономної Республіки Крим належить: 39

Стаття 139. В Автономній Республіці Крим діє Представництво. 39

Розділ XI МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ.. 39

Стаття 140. Місцеве самоврядування є правом територіальної 39

Стаття 141. До складу сільської, селищної, міської, районної, 40

Стаття 142. Матеріальною і фінансовою основою місцевого. 40

Стаття 143. Територіальні громади села, селища, міста. 40

Стаття 144. Органи місцевого самоврядування в межах. 41

Стаття 145. Права місцевого самоврядування захищаються в. 41

Стаття 146. Інші питання організації місцевого. 41

Розділ XII КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ.. 41

Стаття 147. Конституційний Суд України є єдиним органом.. 41

Стаття 148. Конституційний Суд України складається з. 41

Стаття 149. На суддів Конституційного Суду України. 41

Стаття 150. До повноважень Конституційного Суду України. 42

Стаття 151. Конституційний Суд України за зверненням.. 42

Стаття 152. Закони та інші правові акти за рішенням.. 42

Стаття 153. Порядок організації і діяльності Конституційного. 42

Розділ XIII ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ.. 42

Стаття 154. Законопроект про внесення змін до Конституції 42

Стаття 155. Законопроект про внесення змін до Конституції 43

Стаття 156. Законопроект про внесення змін до розділу I. 43

Стаття 157. Конституція України не може бути змінена, якщо. 43

Стаття 158. Законопроект про внесення змін до Конституції 43

Стаття 159. Законопроект про внесення змін до Конституції 43

Розділ XIV ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ.. 43

Стаття 160. Конституція України набуває чинності з дня її 43

Стаття 161. День прийняття Конституції України є державним.. 43

Розділ XV ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ.. 43

 

КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ

     ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 30, ст. 141 )

 

       ( Офіційне тлумачення до Конституції див. в Рішеннях

                                       Конституційного Суду

         N 1-зп ( v001p710-97 ) від 13.05.97

         N 4-зп ( v004p710-97 ) від 03.10.97

         N 6-зп ( v006p710-97 ) від 25.11.97

         N 9-зп ( v009p710-97 ) від 25.12.97

         N 8-рп/98 ( v008p710-98 ) від 09.06.98

         N 11-рп/98 ( v011p710-98 ) від 07.07.98

         N 1-рп/99  ( v001p710-99 ) від 09.02.99

         N 4-рп/99  ( v004p710-99 ) від 19.05.99

         N 7-рп/99  ( v007p710-99 ) від 06.07.99

         N 9-рп/99  ( v009p710-99 ) від 27.10.99

         N 10-рп/99 ( v010p710-99 ) від 14.12.99

         N 4-рп/2000 ( v004p710-00 ) від 11.04.2000

         N 6-рп/2000 ( v006p710-00 ) від 19.04.2000

         N 13-рп/2000 ( v013p710-00 ) від 16.11.2000

         N 15-рп/2000 ( v015p710-00 ) від 14.12.2000

         N  2-рп/2001 ( v002p710-01 ) від 28.03.2001

         N  4-рп/2001 ( v004p710-01 ) від 19.04.2001

         N  5-рп/2001 ( v005p710-01 ) від 17.05.2001

         N  7-рп/2001 ( v007p710-01 ) від 30.05.2001

         N 11-рп/2001 ( v011p710-01 ) від 13.07.2001

         N 14-рп/2001 ( v014p710-01 ) від 16.10.2001

         N  4-рп/2002 ( v004p710-02 ) від 20.03.2002

         N  7-рп/2002 ( v007p710-02 ) від 27.03.2002

         N  8-рп/2002 ( v008p710-02 ) від 07.05.2002

         N 10-рп/2002 ( v010p710-02 ) від 29.05.2002

         N 12-рп/2002 ( v012p710-02 ) від 18.06.2002

         N 15-рп/2002 ( v015p710-02 ) від 09.07.2002

         N 16-рп/2002 ( v016p710-02 ) від 17.10.2002

         N 17-рп/2002 ( v017p710-02 ) від 17.10.2002

         N  2-рп/2003 ( v002p710-03 ) від 28.01.2003

         N  5-рп/2003 ( v005p710-03 ) від 05.03.2003

         N 12-рп/2003 ( v012p710-03 ) від 26.06.2003

         N 16-рп/2003 ( v016p710-03 ) від 14.10.2003

         N 19-рп/2003 ( v019p710-03 ) від 10.12.2003

         N 21-рп/2003 ( v021p710-03 ) від 25.12.2003

         N 22-рп/2003 ( v022p710-03 ) від 25.12.2003

         N  5-рп/2004 ( v005p710-04 ) від 04.03.2004

         N 11-рп/2004 ( v011p710-04 ) від 19.05.2004

         N 19-рп/2004 ( v019p710-04 ) від 01.12.2004

         N  6-рп/2005 ( v006p710-05 ) від 05.10.2005

         N  9-рп/2005 ( v009p710-05 ) від 13.10.2005 )

 

 ( Із змінами, внесеними згідно із Законом

   N 2222-IV ( 2222-15 ) від 08.12.2004, ВВР, 2005, N 2, ст.44 )

 

 

 

Верховна Рада України від імені Українського народу — громадян України всіх національностей,

виражаючи суверенну волю народу,

спираючись на багатовікову історію українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення,

дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя,

піклуючись про зміцнення громадянської злагоди на землі України,

прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу,

усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями,

керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, схваленим 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням,

приймає цю Конституцію — Основний Закон України.

Розділ I ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ

Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична,

соціальна, правова держава.

Стаття 2. Суверенітет України поширюється на всю її

територію.

Україна є унітарною державою.

Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Стаття 3. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність,

недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

Стаття 4. В Україні існує єдине громадянство. Підстави

набуття і припинення громадянства України визначаються законом.

Стаття 5. Україна є республікою.

Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. (Офіційне тлумачення положення частини другої статті 5 див. в Рішенні Конституційного Суду N 6-рп/2005 від 05.10.2005)

Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. (Офіційне тлумачення положення частини третьої статті 5 див. в Рішенні Конституційного Суду N 6-рп/2005 від 05.10.2005)

Ніхто не може узурпувати державну владу. (Офіційне тлумачення положення частини четвертої статті 5 див. в Рішенні Конституційного Суду N 6-рп/2005 від 05.10.2005)

Стаття 6. Державна влада в Україні здійснюється на засадах її

поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Стаття 7. В Україні визнається і гарантується місцеве

самоврядування.

Стаття 8. В Україні визнається і діє принцип верховенства

права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Стаття 9. Чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість

яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.

Стаття 10. Державною мовою в Україні є українська мова.

Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.

В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.

Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.

Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.

(Офіційне тлумачення положень статті 10 див. в Рішенні Конституційного Суду N 10-рп/99 від 14.12.99)

Стаття 11. Держава сприяє консолідації та розвиткові

української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.

Стаття 12. Україна дбає про задоволення

національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави.

Стаття 13. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші

природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Кожний громадянин має право користуватися природними об’єктами права власності народу відповідно до закону.

Власність зобов’язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб’єкти права власності рівні перед законом.

Стаття 14. Земля є основним національним багатством, що

перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Стаття 15. Суспільне життя в Україні грунтується на засадах

політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності.

Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов’язкова.

Цензура заборонена.

Держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України.

Стаття 16. Забезпечення екологічної безпеки і підтримання

екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи — катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов’язком держави.

Стаття 17. Захист суверенітету і територіальної цілісності

України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності.

Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

На території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.

На території України не допускається розташування іноземних військових баз.

Стаття 18. Зовнішньополітична діяльність України спрямована

на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права.

Стаття 19. Правовий порядок в Україні грунтується на засадах,

відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 20. Державними символами України є Державний Прапор

України, Державний Герб України і Державний Гімн України.

Державний Прапор України — стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів.

Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України). Державний Гімн України — національний гімн на музику М. Вербицького із словами, затвердженими законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

Опис державних символів України та порядок їх використання встановлюються законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

Столицею України є місто Київ.

Розділ II ПРАВА, СВОБОДИ ТА ОБОВ’ЯЗКИ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА

Стаття 21. Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та

правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Стаття 22. Права і свободи людини і громадянина, закріплені

цією Конституцією, не є вичерпними.

Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Стаття 23. Кожна людина має право на вільний розвиток своєї

особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов’язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості.

Стаття 24. Громадяни мають рівні конституційні права і

свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров’я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

Стаття 25. Громадянин України не може бути позбавлений

громадянства і права змінити громадянство.

Громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі.

Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.

Стаття 26. Іноземці та особи без громадянства, що перебувають

в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, — за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом.

Стаття 27. Кожна людина має невід’ємне право на життя.

Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов’язок держави — захищати життя людини.

Кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань.

Стаття 28. Кожен має право на повагу до його гідності.

Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.

Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам.

Стаття 29. Кожна людина має право на свободу та особисту

недоторканність.

Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обгрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою.

Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз’яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника.

Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання.

Про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено родичів заарештованого чи затриманого.

Стаття 30. Кожному гарантується недоторканність житла.

Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.

У невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку.

Стаття 31. Кожному гарантується таємниця листування,

телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з’ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.

Стаття 32. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте

і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею.

Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім’ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Стаття 33. Кожному, хто на законних підставах перебуває на

території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.

Стаття 34. Кожному гарантується право на свободу думки і

слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Стаття 35. Кожен має право на свободу світогляду і

віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров’я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.

Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа — від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов’язкова.

Ніхто не може бути увільнений від своїх обов’язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов’язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов’язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Стаття 36. Громадяни України мають право на свободу

об’єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Політичні партії в Україні сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах. Членами політичних партій можуть бути лише громадяни України. Обмеження щодо членства у політичних партіях встановлюються виключно цією Конституцією і законами України.

Громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Професійні спілки є громадськими організаціями, що об’єднують громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Професійні спілки утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів. Усі професійні спілки мають рівні права. Обмеження щодо членства у професійних спілках встановлюються виключно цією Конституцією і законами України.

Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об’єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій.

Усі об’єднання громадян рівні перед законом.

Стаття 37. Утворення і діяльність політичних партій та

громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров’я населення, забороняються.

Політичні партії та громадські організації не можуть мати воєнізованих формувань.

Не допускається створення і діяльність організаційних структур політичних партій в органах виконавчої та судової влади і виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних закладах та інших державних установах і організаціях.

Заборона діяльності об’єднань громадян здійснюється лише в судовому порядку.

Стаття 38. Громадяни мають право брати участь в управлінні

державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

(Офіційне тлумачення положень статті 38 див. в Рішенні Конституційного Суду N 7-рп/99 від 06.07.99)

Стаття 39. Громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і

проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування. (Офіційне тлумачення положень частини першої статті 39 див. в Рішенні Конституційного Суду N 4-рп/2001 від 19.04.2001)

Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку — з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Стаття 40. Усі мають право направляти індивідуальні чи

колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов’язані розглянути звернення і дати обгрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Стаття 41. Кожен має право володіти, користуватися і

розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об’єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Право приватної власності є непорушним.

Примусове відчуження об’єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об’єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Стаття 42. Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка

не заборонена законом.

Підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом.

Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом.

Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Стаття 43. Кожен має право на працю, що включає можливість

заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров’я роботах забороняється.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Стаття 44. Ті, хто працює, мають право на страйк для захисту

своїх економічних і соціальних інтересів.

Порядок здійснення права на страйк встановлюється законом з урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки, охорони здоров’я, прав і свобод інших людей.

Ніхто не може бути примушений до участі або до неучасті у страйку.

Заборона страйку можлива лише на підставі закону.

Стаття 45. Кожен, хто працює, має право на відпочинок.

Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що

включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Стаття 47. Кожен має право на житло. Держава створює умови,

за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Стаття 48. Кожен має право на достатній життєвий рівень для

себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Стаття 49. Кожен має право на охорону здоров’я, медичну

допомогу та медичне страхування.

Охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.

Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.

(Офіційне тлумачення положення частини третьої статті 49 див. в Рішенні Конституційного Суду N 10-рп/2002 від 29.05.2002)

Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя.

Стаття 50. Кожен має право на безпечне для життя і здоров’я

довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена.

Стаття 51. Шлюб грунтується на вільній згоді жінки і

чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов’язки у шлюбі та сім’ї.

Батьки зобов’язані утримувати дітей до їх повноліття.

Повнолітні діти зобов’язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

Сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Стаття 52. Діти рівні у своїх правах незалежно від

походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.

Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом.

Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу. Держава заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей.

Стаття 53. Кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов’язковою.

Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.


Украинская Баннерная Сеть